Не пригадуєте, скільки разів на сторінках «ЖЛ» «оспівувалася» вода із лебединського водогону? І то – не пусті слова, про що добре знають не тільки лебединці. Хоча, мо’ навіть і не всі лебединці, бо не всі вони мають можливість під’єднатися до нього. І мова не тільки про приватний сектор, де цього року відчутно обміліли колодязі, а водою із більшості свердловин – хіба город поливати.
Не у всіх багатоквартирних будинках, для яких централізований водогін – безальтернативний, лебединці мають змогу використовувати цю «хвалену» воду. Серед них і мікрорайон «Черемушки». Є тут і місцевий водогін, і своя свердловина. Однак якість рідини, що витікає із черемушківських кранів, влаштовує не всіх. Сказати «нікого» – не можна, бо, вивчаючи цю тему, доводилося чути від жителів, що вода цілком пристойна і їх усе влаштовує. Та більшість людей для приготування їжі цю воду не використовує.
Словом, у тому, що водогін до «Черемушок» таки потрібен, сумнівів майже ніхто не має. Та за десятиліття невдоволення якістю води, кількаразової зміни місцевої влади, проблема так і не вирішилася.
Трохи «запахло» водою влітку 2018 року. Тоді приватна компанія отримала згоду на користування земельною ділянкою для прокладання водогону від центрального водозабору до «Черемушок». Навесні 2019 року впевненість у близькості води закріпилася, бо ж труба дійшла до «кордонів» мікрорайону. Із того часу ця справа не зрозуміло чому почала обростати такими нісенітницями, що вголос казати страшно, а тим більше повторювати їх на сторінках газети. Краще відкинемо їх, звернувшись безпосередньо до власника водогону, і з перших вуст почуємо, кому і навіщо. Тим більше, що чоловік сам шукав нагоди донести до громади правду і розвіяти усі міфи.
Знайомтесь – Володимир Кондрашин, засновник ТОВ «Гідродар». Лебедин став йому рідним у 1992 році. Саме тоді 14-річний Володимир разом із сім’єю повернувся із Росії на малу Батьківщину своєї мами. Після закінчення середньої школи №5, вступив і згодом закінчив СПТУ-34. І ось уже майже три десятиліття проживає у Лебедині.
– Отже, Володимире, Ви збудували цей водогін. Для кого, навіщо і чиї кошти на це витратили?
– Це – приватний водогін, збудований на мої власні кошти. Маю амбітний проєкт – відкрити пункт розливу води для подальшого продажу. Наша лебединська вода дійсно високої якості, і їй поступається багато іншої води, яку, наприклад, у більших містах реалізують громаді для вживання. Поволі впроваджуємо цю ідею в життя і сподіваємося, що невдовзі зможемо налагодити випуск фасованої води для продажу у великих містах України.
– Звідки ж тоді розмови, що із цього водогону можуть отримати воду жителі мікрорайону «Черемушки»?
– Чесно кажучи, я спочатку не планував підключати до водогону жителів цього мікрорайону. Але коли розпочалися роботи, знайшлися зацікавлені у тому, щоб до їхніх осель потрапила якісна вода. Збільшення діаметру труби не надто впливало на кінцеву вартість будівництва, при цьому відкривало можливість повернення частини вкладених коштів через підключення громадян до водогону. Нині кожен житель «Черемушок» має можливість бути під’єднаним до нового водогону.
– Тобто у новому водогоні достатньо води, аби забезпечити і потреби Вашого виробництва, і потреби жителів «Черемушок»?
– Тут гарантією виступають прості підрахунки. Адже, розуміючи, що до чого, можна порахувати, що пропускної здатності труби діаметром 110 мм цілком достатньо для всіх потреб – і моїх, і громадських. Те ж стосується і насосної частини. Вода забирається нашим обладнанням із ємностей на центральному водозаборі, звідки, власне, отримує воду й інша частина міста. Встановлені три насоси, продуктивністю до 18 кубічних метрів води на годину кожен. Пікові значення споживання води влітку у військовому містечку – 300 «кубів» на добу, тобто, у межах можливостей одного із трьох насосів. Автоматика сама обирає, коли і скільки задіяти насосів, аби забезпечити необхідний тиск і об’єм води.
– Перейдімо від теорії до практики. На сьогодні вже є споживачі води у «Черемушках»? Скільки їх і на яких умовах вони під’єднані до водогону?
– Це 6 споживачів по вулиці Миколи Хвильового (колишня Фрунзе) та один мешканець багатоквартирного будинку у Черемушках. Вони виготовили проєкти водопостачання, сплатили кошти за приєднання до нашого водогону.
– І скільки ж, якщо не секрет?
– Нині тарифи такі: жителі багатоквартирних будинків сплачують 5000 гривень і додатково ще 2000 гривень, щоб підвести воду до будинку, плюс – витрати на внутрішньобудинкові роботи.
Мешканці приватного сектора вносять лише 5000 гривень за приєднання до нашого водогону, а решту – роботи на вулиці та всередині будинків господар планує на свій розсуд. Слід зауважити, що витрати мешканців приватного сектора важко звести до єдиної цифри, і вони для жителів різних вулиць відрізнятимуться. Звичайно, все залежить від кількості бажаючих, віддаленості від точки приєднання. Тож сума для жителів Молодіжної, Хмельницького та Суворова, які проявляють сьогодні інтерес до цієї справи, не співпадатиме. Незмінною залишається одна цифра – 5000 гривень за приєднання до нашого водогону.
– Приєднання, вважайте – ще пів справи. Надалі ж хтось має обслуговувати цей водогін: ті ж самі виїзди на аварійні виклики. Тобто, потрібен свого роду «водоканал». Ви готові до цього? Питаємо, бо це потребує і додаткових витрат.
– В остаточному варіанті товариство «Гідродар» забезпечуватиме повний цикл обслуговування споживача – від постачання води і обслуговування водогону до надсилання квитанцій і прийому платежів. Для цього ми й будували водогін за вимогами діючого законодавства: оглядові колодязі, можливість встановлення будинкових лічильників. Тобто, це якісно нова річ, як того вимагає сучасність.
Поки ж споживачів небагато – лише семеро, ми передали свій водогін у безоплатне користування міському «Водоканалу». І сьогодні це підприємство напряму продає воду нашим споживачам, відповідно й обслуговуватиме за потреби мережу. А ми поки взяли паузу.
– Паузу? Тобто, зараз підключитися не можна?
– Ні, це більше стосується основного напрямку нашої роботи – магазин із продажу і розливу води, якраз тривають процедури узгодження щодо користування земельною ділянкою. А підключатися споживачам, звичайно, можна. З усіма питаннями звертайтеся на адресу: вулиця Миколи Хвильового (колишня Фрунзе), 32. Товариство «Гідродар» орендує там приміщення для обслуговування громадян.
– Які Ваші враження від зробленого взагалі? Все-таки проєкт доволі об’ємний.
– Поки важко сказати, бо ж основна мета – виробництво фасованої води – ще не досягнута. Звичайно, приємно, що велика частина роботи вже виконана. Хоч і без прикрощів не обходиться: і матеріальних, і моральних. Хтось просто розповсюджує чутки й уводить громаду в оману, а хтось в останні дні роботи по військовому містечку вилив у трубу балон монтажної піни та наробив дірок у не закопаній її частині. Трапляється і таке, хоча, начебто, працюємо на краще. За великим рахунком, мені не дуже й вигідно аби у військовому містечку була якісна вода у водогоні. Адже її продаж у фасованому вигляді принесе набагато більше коштів.
І, будь ласка, не генеруйте усіляких чуток та небилиць. Ніхто нікого примусово не під’єднуватиме до нового водогону. Хто має змогу оплатити названу суму, скористається моєю пропозицією. Не захоче людина мати якісну воду у своєму помешканні – користуватиметься тією, що й користувалася, а для приготування їжі зможе придбати її за помірну ціну у нашому магазині.
А ще порада для тих, хто планує підключитися до нового водогону – обговоріть це із найближчими сусідами. Так і швидше, і дешевше, аніж особисто кожному протягти індивідуальну трубу, при цьому й нам набагато простіше спілкуватися з одним-двома представниками, аніж із гуртом, коли за вигуками, а можливо й лайкою, втрачаєш суть розмови.
Поки що й ми, подякувавши Володимиру Кондрашину, візьмемо паузу. Бо ж на більшість питань, які довелося почути за час вивчення теми водопостачання у «Черемушках», здається, знайшли відповідь, якою відразу ж поділилися із читачами.
Матеріал готували Євген ШУЛЬГА та Ігор КОЛЄСНІКОВ
На фото Володимир Кондрашин.
