Хірург-ортопед, травматолог, Член-кореспондент Всеукраїнської Академії Наук, Заслужений діяч науки УРСР… ще довгий і переконливий ряд наукових регалій Михайла Івановича СИТЕНКА.
І фото, з якого дивиться на нас людина: високе чоло, розумні очі, і десь у куточку губ сховалася привітна усмішка.
Із його ім’ям і діяльністю пов’язані:
– становлення та розвиток ортопедії і травматології як науки;
– розвиток проблеми функціонального лікування переломів і ортопедичних захворювань, вивчення репаративного процесу кісткової тканини;
– обгрунтування і практична реалізація профілактичного напрямку в ортопедії і травматології, розробка наукових основ профілактики інвалідності і реабілітації інвалідів ортопедо-травматологічного профілю;
– науково-організаційне обгрунтування і розвиток протезно-ортопедичної допомоги;
– організація першої в Україні кафедри ортопедії і травматології в Українському інституті удосконалення лікарів;
– створення 23 науково-опорних пунктів (НОП), а у Харкові науково-учбово-промислового об’єднання (НУПО) у складі інституту, кафедри та Харківського протезного заводу;
– заснування першого в Україні фахового журналу «Ортопедия, травматология и протезирование»;
– організація у Харкові школи-санаторію дітей-травматиків;
– організація дослідної станції із працевлаштування інвалідів, а потім ортопедичного трудового профілакторію;
– організація та проведення І та II з’їздів ортопедів-травматологів та працівників протезної справи України;
– започаткування видавничої діяльності досягнень інституту фахового науково-практичного, соціально-трудового та оборонного значення.
Усе сказане – про Михайла Ситенка, нашого земляка, уродженця с.Рябушки, урочистий 135-річний ювілей від дня народження якого відзначається 12 листопада.
Так хто ж Ви, Михайле Івановичу?
Відповідь ми знайдемо, дослідивши його таке коротке, але наповнене героїчним та науковим змістом життя.
Народився він 12 листопада 1885 року в сім’ї місцевого священника. Збереглася церква, де служив його батько Іван Васильович, і куди щонеділі ходила на службу вся родина Ситенків. Окрім своїх сімох дітей, батьки виховали ще двох прийомних синів, один із яких став відомим вченим-бактеріологом. Ще в дитячому віці проявилася любов Михайлика до медицини. В іграх «у лікаря», коли він «лікував» своїх братів, і зародилася мрія стати справжнім лікарем. Певно, так і мало бути, адже він зростав у родині медиків. Його дід був дуже досвідченим фельдшером та міг своїми знаннями конкурувати з лікарями. Бабуся Марія Тимофіївна – сільська повитуха, яка користувалася великим авторитетом серед односельців-рябушківців. Його тітка Анна Василівна Кемарська – відома на той час медична сестра та акушерка в Сумах.
Із раннього дитинства у характері хлопчика спостерігалися прагнення до самостійності, наполегливість та завзятість. Вражала його феноменальна пам’ять. Легко, майже граючись, він навчився грамоті.
Коли йому виповнилося 7 років, батьки переїхали до Сум, де Михайло вступив до Сумської гімназії. Після її закінчення твердо вирішив присвятити себе медицині і у 1904-у вступив на медичний факультет Харківського університету та закінчив його з відзнакою у 1910 році.
За рішенням вченої ради, його залишили при університеті для підготовки до наукової діяльності на кафедрі операційної хірургії і топографічної анатомії.
Ще студентом випускного курсу медичного факультету Михайло Ситенко проходив практику в Лебединській лікарні під керівництвом відомого Костянтина Зільберника. Тривалий час працював на заміні лікаря. Багато оперував, виконуючи складні операції в області очної хірургії. Займався лікуванням гінекологічних хворих, приймав пологи та робив деякі акушерські операції.
У 1913 році Михайло Ситенко склав докторський екзамен та готувався до написання докторської дисертації, але Перша Світова війна завадила його планам. Із 1914-го до 1918 рік Михайло Іванович служив у діючій армії молодшим, а згодом старшим лікарем піхотного полку. Потім повернувся до Харкова і вступив на посаду прозектора кафедри операційної хірургії та топографічної анатомії медінституту.
Саме тут він познайомився з директором медико-механічного інституту професором К.Ф.Вагнером, визначним спеціалістом у галузі травматологічної та відновлюваної хірургії. А у 1921 році К.Ф.Вагнер запросив Ситенка на посаду головного лікаря інституту. Згодом при інституті була відкрита амбулаторія, де проводилися постійні консультації хворих із кваліфікованими лікарями. Михайло Іванович сам був активним працівником цієї амбулаторії і тричі на тиждень консультував пацієнтів. Пізніше був відкритий пансіонат, куди направляли хворих для реабілітації.
За ініціативою Ситенка у 1926 році відкривається перша на Україні кафедра ортопедії та травматології при Харківському інституті удосконалення лікарів. Через кілька років, у 1930-у, за широку новаторську діяльність та наукові дослідження у галузі ортопедії йому присвоєно звання професора. Водночас він – член президії вченої медичної ради Наркомздоров’я України, голова ортопедичної секції вченої медичної ради НКЗ УРСР та член науково-протезної ради НКЗ РРФСР.
Михайло Іванович першим залучив на службу ортопедії біомеханіку. У 1934 році був організований відділ патомеханіки та біомеханіки. На першому Всеукраїнському з’їзді ортопедів-травматологів та робітників протезної справи, який відбувся у 1936 році, Михайло Іванович виступив із доповіддю про історію розвитку Українського інституту ортопедії та травматології. Водночас оголосили і постанову про присвоєння Михайлу Ситенку звання заслуженого діяча науки. Цією ж постановою дитячому ортопедичному профілакторію було присвоєно ім’я професора М.І.Ситенка, адже саме за його ініціативою у 1932-у був відкритий цей перший лікувальний дитячий заклад.
На жаль, стан здоров’я самого професора погіршувався. Тяжкий діагноз не дозволив великому медику продовжувати свою наукову практику. Не стало Михайла Ситенка 13 січня 1940 року на 55 році життя, у розквіті сил та творчих здібностей.
Підсумовуючи всю діяльність Михайла Івановича Ситенка, потрібно сказати, що це був видатний лікар, вчений-новатор, педагог та громадський діяч. Як керівник школи функціонального спрямування в ортопедії та травматології він запровадив багато нового й оригінального в цю молоду науку. У практиці роботи госпіталів широко використовуються розроблені інститутом імені проф.М.І.Ситенка методи оперативного лікування наслідків тяжких вогнепальних пошкоджень колінного та гомілкостопного суставів, які дозволили повертати до повноцінного життя велику кількість постраждалих від бойових травм.
…Не збереглася садиба родини Ситенків у Рябушках. Померли земляки, які пам’ятали та могли розповісти про дитячі роки видатного медика.
Однак пам’ять про земляка живе в серцях односельців: його іменем названа одна із сільських вулиць.
Із гордістю називає ім’я великого професора і Лебедин.
Відзначаючи 80-річчя із дня народження видатного вченого, доктора медичних наук, професора Михайла Івановича Ситенка і враховуючи клопотання громадськості, пропозицію Сумського обкому КП України і Сумського облвиконкому КП України, за вагомий внесок у справі підготовки майбутніх медиків Рада Міністрів УРСР вирішила 10 листопада 1965 року присвоїти Лебединському медичному училищу звання імені професора М.І.Ситенка (постанова Ради Міністрів УРСР №1045 від 10.11.1965 року).
Сьогодні Лебединський фаховий медичний коледж імені професора М.І.Ситенка продовжує традицію втілення у своє життя і діяльність багаторічного науково-дослідницько-творчо-мистецького проєкту «Ми – ситенківці», котрий щорічно включає в себе ряд масових заходів у навчальному закладі. Вони відбуваються в коледжі і сьогодні. Розповідь про відзначення ювілею в одному з наступних випусків.
Олена БОНДАРЄВА, за матеріалами, наданими фаховим медичним коледжем та районним краєзнавчим музеєм
