Чи не для кожної людини сьогодні головними стали ґаджети та все, що пов’язане з ними. Та, не зважаючи на це, ще залишаються у нашому житті бібліотеки. Не сумнівайтеся, там досі вирує життя, адже дуже багато урочистих заходів, приурочених визначним подіям відбувається саме у книгозбірнях. Для нашої Лебединської громади міська центральна бібліотека, яку очолює Тетяна Савеліївна Ольховик, – це місце зустрічей для громадських організацій та творчих об’єднань, любителів книги та шанувальників друкованого слова. На жаль, кількість бажаючих взяти книгу з роками меншає, але працівники бібліотек завжди намагаються достукатися до лебединців, щоб заохотити їх повернутися до книжкових полиць.
«ЖЛ» вирішила не тільки запитати у жителів громади, чи вони ще читають книги, а й поцікавилася, чи знають вони адреси, де нині працюють бібліотеки. Відповіді були вкрай дивовижні. Ось тільки погляньте.
Оксана (39 років): – Наша центральна, тепер уже міська бібліотека на площі Волі, 27, то справді мій другий дім. Моя мама Галина Олександрівна Кудлай пропрацювала там понад 30 років, тож очевидно, що я і виросла, і вивчилася, і мудрості набралася саме там. Дуже любила сидіти в підсобці, обклавшись збірниками «12 місяців», творами Нестайка і з насолодою читати, жуючи нехитрий мамин обід. А ще я пам’ятаю, які прекрасні акваріуми і квіткове царство були на юнацькому абонементі, як весело було лазити стелажами і спостерігати, як мама робить статистику на чудо-калькуляторі «Бистриця». Саме там я у 3 класі перечитала всі 5 томів «Трьох мушкетерів», бо якраз привезли нове 15-томне зелене, з картинками, зібрання Дюма. Відкрила для себе «Страшний суд» Босха (на розвороті журналу «Вогник»), Толкієна і Стивена Кінга, Кідрука і Дочинця, середньовічні лицарські романи і багато-багато-багато книг. Вдома теж чимале зібрання літератури, але значно цікавіше бродити між стелажами, тамуючи пристрасне бажання забрати практично все. Перечитувати улюблене, заглядати до виставки нових надходжень, вишукуючи навмання нові, ще ніким не читані книги, на які згодом писати власні відгуки у мережі Фейсбук. У дитинстві дуже довго мріяла стати бібліотекарем, допомагала мамі робити «аудит», шукати і заповнювати формуляри читачів, добре знала, яку книгу і на який стелаж треба ставити. Коли мама почала вести клуб «Натхнення», залюбки брали участь всією родиною: грали, співали, читали вірші. Зараз мама – пенсіонерка і, на жаль, я не так часто відвідую улюблену книгозбірню (та й карантинні обмеження зіграли свою роль). Однак і собі, і всім щиро раджу – читайте, це круто, це чудово, сходіть до бібліотеки – там затишно, там прекрасний ремонт, креативні виставки книг, запах новодруків і приємні усміхнені бібліотекарі, які неодмінно підберуть вам те, що ви хочете.
Наталія (40 років), жителька Ромен: – На превеликий жаль, не знаю, де в Лебедині бібліотека зараз, але, згадуючи шкільні та студентські роки, з впевненістю скажу, що я була частим гостем у бібліотеках. Особливим щастям було «вполювати» книгу чи посібник, за яким була черга. Пам’ятаю також спільне вивчення літератури з одногрупниками і конспектування в групі. Ото були забави. Очевидно, нинішнім студентам цього не зрозуміти. Зараз читаю рідко, можна сказати, не читаю взагалі, на жаль.
Лілія (44 роки): – Так, знаю, де зараз у Лебедині бібліотека, єдина для жителів нашого міста, не враховуючи навчальних закладів. А колись, було багато бібліотек, на кожному підприємстві. У шкільні роки, пам’ятаю, була читачем у бібліотеці ФПФ, бо жила поруч, навіть пам’ятаю книжку «Хатинка в лісі» із зеленою обкладинкою. Бігали малими в бібліотеку навпроти пошти, з цікавістю розглядали малюнки різних журналів, а що зараз?! Хіба що деякі бабусі чи дідусі куплять своєму онучаті журнальчик, молоді це не цікаво, у них є нові ґаджети. Хоча ми й повинні йти в ногу з часом, але ж не можна забувати минулі часи. Та зараз діти й читати не хочуть і не вміють. Своїй донечці завжди купувала журнали, книжки, маленькою їй читала, а виросла… то й не знаю, яка у неї остання прочитана книжка.
Анатолій (38 років): – Міська центральна бібліотека розташована поруч із моїм будинком, тому мені давно знайоме місце, куди колись не заростала народна стежка. На жаль, нині часи змінилися і люди почали обходити бібліотечні заклади стороною. Не скажу, що захожу туди частенько, але навесні скористався послугами нашої головної бібліотеки і взяв книгу про оборону Ленінграда. Ще раз захотілося прочитати про героїзм тих людей, які жили в облозі тривалий час. А ще взяв книги про Сталінградську битву, бойові дії на Курській дузі. А найближчим часом планую ознайомитися із автобіографічною книгою маршала Жукова. Крім цього, заохотив свою маму, яка теж скористалася послугами бібліотеки і прочитала деякі історичні книги.
Наталія (38 років): – Пам’ятаю, коли навчалася в молодших класах у школі №1, то бігали в бібліотеку, яка була навпроти Укрпошти. У той час ми дуже любили читати, і один поперед одного вихвалялися, хто більше прочитає. Останній раз читала книги, мабуть, у школі. Потім в університеті, коли готувалися до заліків чи екзаменів. Зараз беру книги в руки, коли вчу з дітьми уроки. А так усе зараз є в інтернеті. До речі, кожного місяця ходжу в те приміщення, де колись була бібліотека, але на манікюр. Але впевнено скажу, що зараз діти не так активно читають, як ми читали в дитинстві.
Тетяна (46 років): – У шкільні роки я любила частенько ходити до бібліотеки, спочатку до дитячої, що була навпроти Укрпошти, а пізніше до дорослої бібліотеки на пл.Волі. Коли гостювала у бабусі на Кобижчі, то полюбляла і туди навідуватися частенько. Зараз не ходжу до бібліотек, книжечки купую для онучка і читаю йому.
Володимир (67 років): – Лебединська міська бібліотека розташовується на площі Волі у двоповерховій прибудові до 5-поверхового будинку №27, має два входи, зліва є абонентський відділ, справа до читацької зали, що на другому поверсі. Саме до неї люблю навідуватися і всім раджу. Вас привітно зустріне красива жінка Любов Василівна Авруцька, запропонує тематичні підбірки книг на стендах, що регулярно оновлюються до важливих дат, подій і ювілеїв наших знаменитих земляків, познайомить із найновішими надходженнями. Тут вам знайдуть книги місцевих авторів Анатолія Сахна, Бориса Ткаченка, поетеси Богдани Гусак та інших. А чого варті історичні твори Михайла Манька, Олега Корнієнка….! Бурлюк, Ґмиря, Кричевські, Петренко… Всі вони тут, у цьому книжковому храмі. Хтось заперечить інтернетом. Не забувайте про часові обмеження перебування перед екраном щодо безпеки не тільки зору, а й здоров’я взагалі. А книга не втомлює. Тож завітайте до бібліотеки, навіть сільської, наприклад у Михайлівці, чи в санаторії «Токарі». Ви будете приємно вражені!
Знайомлячись із думками лебединців, ми приємно здивувалися тому факту, що часи дитинства та юності вони згадують з великою ностальгією і радістю. Тоді всі мали змогу відвідувати бібліотеки, чого не скажеш про нинішню учнівську та студентську молодь, у яких зовсім інші захоплення. Сьогодні у нашій громаді працює аж 25 бібліотечних закладів, із яких 21 сільська та 4 міські бібліотеки. Лебединська центральна міська бібліотека чекає на читачів за адресою: площа Волі, 27, а також міські бібліотеки на вулицях Кобижча, 139, Гастелло, 90 та в селі Куданівка. Запам’ятайте та не забувайте відвідувати їх зі своїми дітьми!
Ігор КОЛЄСНІКОВ
