Що варто робити у громаді?

… і чи варто взагалі щось робити? Так, тривожне воєнне сьогодення запропонували ми вам обговорити у нашій традиційній рубриці «Говорить громада». Війна поставила «на паузу» багато процесів не лише у державі, а й у громадах на кшталт нашої Лебединської. На щастя, безпосередніх боїв на території Лебединщини немає, втім від ракетних та артилерійських обстрілів й донині ніхто не застрахований на 100%. Така невизначеність змушує багатьох із нас змінювати або й скасовувати намічені колись плани. Інвестори не надто поспішають вкладати кошти у розвиток підприємств, підприємці або призупиняють справу, або починають займатися іншими видами діяльності. А бюджети всіх рівнів нині спрямовують видатки насамперед на військові потреби.

Втім, певні роботи у громадах все ж проводяться. А багато хто з експертів, чи тих, хто себе так називає, закликають не чекати завершення війни, а працювати над відновленням країни тут і зараз. З одного боку, наповнюючи бюджет для допомоги Збройним Силам, з іншого – аби не втрачати власного дорогоцінного часу.

Отож, що, на думку лебединців, варто робити у громаді у нинішніх умовах? Чи варто «завмирати» до остаточної Перемоги? А що жителі громади вважають першочерговим завданням? Можливо, ремонт доріг, можливо, благоустрій територій, чи відкриття нових підприємств, розповіли наші співрозмовники:

Людмила: – Життя на паузу не поставиш. А жити треба в чистоті та порядку. Тому давайте працювати.

Оксана: – Коли у березні магазини були порожніми, а установи і організації зачиненими, то атмосфера у місті ставала все більш гнітючою і безнадійною. Нехай все, що може працювати, працює, і вулиці будуть чистими, і люди зарплату отримають. Ворог і так докладає безліч зусиль, аби тут все завмерло.

Ігор: – Наша громада стоїть на паузі вже не один рік. Спочатку заважала пандемія, а зараз війна. Влада просто спить. В неї проблеми громади – не на часі. В той час, коли сусідні громади відбудовуються, наш міст в Бишкині досі не зданий. Коли в сусідніх громадах, які обстрілюються, проводяться культурні та спортивні заходи, ми мовчимо і,  сховалися за позовом влади. Треба працювати і відбудовувати зруйноване, і не тільки війною. Комусь краще, що хтось за нього робить його справу. Відбудовуємо державу зараз, через те, що після перемоги це буде зробити ще важче. НЕ МОВЧІТЬ! СЛАВА УКРАЇНІ!

Володимир Петрович: – Офіційна робота з виплатою податків – це основа життя громади. Тому важливо підтримувати як працюючих самостійно, так і по договору. Особливо підтримувати роботодавців, які дають можливість виживати іншим. Важливо всім долучатися до психологічного благополуччя громади, не сваритися, не «наїзджати» один на одного, підбадьорювати один одного. Якщо коротко, любові до ближнього та взаємоповаги!

Микола: Я судитиму по власному господарству. Да, якісь роботи довелося відкласти – і крильце хотів побудувати, і ворота нові встановити. «Капіталку» відклали. Але не опускаємо рук. Підладнали родиною, що вдалося, без великих затрат. На перспективу відновили курник і кролятник, доглядаємо. Все одно перемога буде за нами, що ж чекати? У державі чи громаді теж не вкладав би коштів поки що у нове будівництво, а переглянув, де є змога якнайшвидше щось відновити, щоб і робота людям була, і щоб час не пропадав.

Олена: – Що можу порадити, не знаючи усіх нюансів? Мабуть, для початку, хай ті, кому ми довірили управляти  громадою, аналізують, вивчають, що можна зробити. Війна багато чого змінила, щось назавжди. Їм видніше, а ми вже оцінимо їхню роботу за результатами.

Сергій: – Громада і до війни не «блєстала» успіхами. То що ж відкладати до перемоги? Війна не закінчить завтра, а втраченого часу уже не повернеш. Поки ще на вулиці погода тримається, дороги треба доладнати перед зимою, кущі повирубувати. Не вірю, що грошей немає. І магазини працюють, і земля обробляється. Працюємо, одним словом.

Людмила: – Не вичікувати, однозначно. Завтра не буде кращим за сьогодні, якщо сидіти склавши руки. Так, переживаємо, озираємося, прислухаємося, але і робити треба. Що перше спадає на думку, то, мабуть-таки, варто подбати про утеплення навчальних закладів. Це і для бюджету вигідно, бо грошей на опалення треба менше, і діти, якщо підуть на навчання, а я на це дуже сподіваюся, не хворітимуть так часто.

Ольга: – Ну мені ще страшно. Хоч обстрілів і немає. Вкладати якісь гроші у відбудову, а його завтра знову розбомблять? Тому потихеньку працюємо, чекаємо завершення війни, тоді вже думатимемо про розвиток.

До речі, народний депутат, голова Комітету Верховної України з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетьманцев нещодавно оприлюднив у своєму телеграм-каналі результати опитування серед своїх читачів щодо пріоритетів державного бюджету на 2023 рік. Читати, їх звісно треба із поправкою на те, що це не повноцінне соціологічне дослідження. Та читацька аудиторія каналу – понад 14 тисяч підписників, тож і нехтувати ним не варто. Загалом тенденція така: 57% тих, хто взяв участь у голосуванні, висловилися за пріоритетність проєктів розвитку, 32% – за фіскальну стабілізацію, а 11% – за підвищення соціальних стандартів.

І така статистика багато в чому перегукується і з нашою, наведеною вище, думкою громади. Бо ж і переважна більшість лебединців вважає за необхідне працювати на розвиток громади зараз, а не чекати Перемоги. Так, з розумом і ме-жах наявних коштів, але не сидіти, склавши руки. Що, мабуть, вкотре доводить нам – любимо ми свою Лебединщину! 

Євген ШУЛЬГА

Створення цього матеріалу профінансоване передплатниками друкованої версії «Життя Лебединщини»

Поділіться
[uptolike]