Ми звикли до того, що ось підійшов до крана, крутнув – і вже маєш склянку чистої прохолодної води. Кажуть, лебединцям пощастило, бо можуть пити воду з-під крана. Та не все так просто, як здається на перший погляд. Щоб крутнути кран, треба докласти зусиль до якості цієї води, до справності водогону, до оперативності його ремонту, до роботи водозабору і ще до багатьох чинників, що забезпечують нам доступ до якісної питної води. Тож про все потроху у сьогоднішній «Темі дня».
До редакції надходить багато дзвінків щодо постачання води в оселі лебединців, про перебої, пориви та ремонти водогонів. Є і скарги на розриті канави, що так невчасно з’явилися на вулицях та заважають переходам та проїздам транспорту. Хоча у соціальних мережах КП «Водоканал» завжди попереджає про свої нагальні роботи й відключення у певний час води. Це значить, що проводяться ремонтні роботи на окремих ділянках водогону. Та, на жаль, не у всіх є час переглядати соцмережі, та навіть увімкнути комп’ютер чи взяти до рук свій ґаджет. Тож і виникають проблеми у населення із нерозумінням ситуації.
Але ремонти сьогодні необхідні. Про це говорить міська влада, на цьому наголошує і в.о. директора КП «Водоканал» Олександр Савеко. У Лебедині близько 100 кілометрів водогону. А попит на під’єднання до міської води все зростає і бажаючих із кожним роком тільки більшає. Бо ж кожному хочеться жити в нормальних умовах, користуватися якісною питною водою. На жаль, наша місцева, та, що із колодязів і колонок, що є майже у кожному лебединському господарстві, не задовольняє потреби людей ні з боку якості, ні з боку санітарних показників: підвищений вміст заліза, жорсткість, неприємний запах тощо. Тому тенденція йде до збільшення кілометражу загального водогону. Головні міські водні артерії йдуть центральними вулицями – Першотравневою, Тараса Шевченка, Сумською, Вокзальною, Першогвардійською, Будильською та іншими. Тут прокладені труби діаметром 150 мм. А вже від них відгалужуються менші за діаметром на вулиці інших категорій, провулки, гілки до багатоповерхівок та приватних осель. Міському водогону вже понад 60 років. Тож зношеність його складає 90%, як зазначає Олександр Савеко. Почастішали пориви та ремонти. «Та основна чавунна труба ще послужить, – зауважує Олександр Григорович, – аварії трапляються в основному на з’єднаннях труб, на їх відгалуженнях. Там стоять застарілі раструби, «кабалки», які вже зношені і потребують термінової заміни на нові адаптери, з’єднувальні муфти. Відпрацювали свої терміни і пожежні гідранти та засувки. Слід переходити на нові технології, оновлювати обладнання та необхідні деталі й пристрої».
На жаль, на все і відразу не завжди вистачає коштів. Хоча, як зазначає в.о. директора водоканалу, міська влада йде назустріч, виділяє певні кошти на придбання необхідного. Зовсім недавно у водному господарстві з’явився новий екскаватор. Тепер робота пішла швидше, не треба хвилюватися, що старий трактор вийде з ладу, не закінчивши роботи, адже він уже добросовісно відпрацював свій термін. Виділяються кошти і на ремонти проблемних ділянок водогону. «Ми маємо коригувати як графік постачання води до організацій та установ, так і графік планових робіт, – розповідає Олександр Савеко. – Припустімо, що на проблемній ділянці розташовані важливі громадські об’єкти. Ми ремонтуємо і коригуємо перемінну подачу води, до прикладу, у лікарню, а через деякий час до дитячого садочка. Якщо запланували працювати на одній вулиці, буває, виявляємо порив у зовсім іншому місці. Тому переходимо на іншу ділянку, важливішу на цей момент, залишаючи розпочате. Тож і виходить, що там розкопали й не закінчили, а потім там копати почали. Так склалося і з ділянкою перед школою №5. Лебединці пам’ятають, що там щороку трапляються аварії, адже то дуже проблемне місце. Розпочали планові роботи, бо з’явилися кошти на придбання нового обладнання. Та сталося відразу кілька раптових поривів на інших відрізках водогону. Тож роботи й затягнулися. До речі, на ремонт цих 180 метрів труби затрачено понад 205 тисяч гривень. А це не так і мало. На черзі планові ремонти – на Новопостроєній (зробимо на кінець вересня – початок жовтня), потім на Першотравневій та Коцюбинського. Уже закуплені труби, деякі деталі».
Як стверджують спеціалісти, наша головна чавунна труба ще «попрацює», але років через 5-10 вона може стати зовсім не придатною до експлуатації. Адже її діаметр постійно зменшується через нашарування бруду, солей тощо. Тому знижується якість питної води, знижується і тиск у трубах. Споживачі недоотримують послугу у постачанні та якості. А взагалі, як зазначає Олександр Савеко, комунальне підприємство працює за кількома режимами: «Якщо вдень ми витримуємо тиск у трубах 2,8 атмосфер, то вночі переходимо на 1,5. Вода в мережі подається безперебійно щодоби близько 1100 кубічних метрів. Цього достатньо, щоб забезпечити потреби абонентів. А це ж усе – електроенергія. Ми, до речі, минулого місяця за неї сплатили понад 200 тисяч гривень». Дошкуляє КП «Водоканал» і несплата населення за отриману послугу як водопостачання, так і водовідведення. Наче й не така висока ціна, але вистачає несвідомих споживачів, які вважають зайвим сплачувати кошти. Тому борги сьогодні складають 237 тисяч гривень. І ще чималу роль у роботі підприємства відіграє кількість працівників. Якби створити кілька бригад, щоб можна було працювати одночасно на декількох аварійних ділянках, то робота пришвидшилася б. Дає про себе знати і вік працівників. Це робота не з легких. Як на будь-якій іншій, тут потрібні увага і зосередженість, та й неабиякі фізичні сили. На жаль, середній вік спеціалістів понад 50 років. Хоча водоканал і потребує кваліфікованих слюсарів та зварювальників, молодь не цікавиться такою роботою, вона прагне заробляти великі гроші. Тож і доводиться працювати громадянам передпенсійного чи взагалі пенсійного віку.
Потребує вирішення проблема використання прісної води взагалі. Її запаси на планеті, і зокрема в Україні, зменшуються. Висихають ставки і озера, міліють колодязі. На це жаліються не лише лебединці. Якщо використовувати воду у господарських цілях розумно і правильно, то це цілком виправдано. Але ж дехто із несвідомих громадян такою цінною сьогодні питною водою поливає городи літньої пори, не зважаючи на попередження і заклики щодо економії. Це також проблема, з якою слід боротися, створювати комісії та перевірки, аби зафіксувати порушників. І тут також потрібні люди, які б сумлінно виконували свої обов’язки.
Іще одна проблема, яку слід вирішити КП «Водоканал», – переведення на абонентну плату жителів усієї громади. Швидко зробити це у сільській місцевості не вдасться. Необхідно коректно пояснити, що всі мають платити за цю послугу, а не просто користуватися водою, що подача води до господарств – це також чиясь ретельна праця, за яку людина має отримувати заробітну плату. Питання виникає і з живністю, яку утримують громадяни, адже її також треба напувати, а це знову ж використання питної води. Сподіваємося, що все поступово вирішиться і ми зможемо на сторінках «ЖЛ» детально розповісти про надання послуги з водопостачання також і в сільській місцевості.
Тож тепер, певно, зрозуміло, що до того, як дійти до нашої оселі, питна вода проходить кілометри трубами, що можуть бути аварійними і потребувати ремонту. Що на вирішення усіх цих проблем потрібні значні капіталовкладення, аби згодом не виникали перебої з водою. Тому слід із розумінням ставитися до роботи КП «Водоканал», усвідомлювати, що не все відразу можна охопити й виправити. Потрібні час і напружена праця. А тому, крутнувши кран і набравши склянку води, задумаймося, скільки вкладено знань, умінь і водночас коштів у її видобування та постачання до вашої домівки. Ми маємо якісну воду. Ми маємо берегти наші запаси і тоді завжди зможемо набрати собі склянку нашої лебединської води.
Олена БОНДАРЄВА
