Старше покоління ще пам’ятає, як чи не у кожному трудовому колективі, на підприємстві та навчальному закладі новий робочий день розпочинався ранковою гімнастикою. Не всім до вподоби було це заняття, але там, де цього вимагало керівництво, все виконувалося. А кому й цього було замало, то з самісінького ранку він розпочинав новий день пробіжкою в лісопарковій зоні Лебедина чи міськими вулицями. Нині в ранкові години дня в лісопарку або на «Авангарді» ще можна побачити завзятих спортсменів.
Що ж для них такі заняття? «ЖЛ» запитала про це лебединців напередодні Дня фізичної культури і спорту, який відзначається у другу суботу вересня.
Лілія (44 роки): – Сама не займаюсь, але подобаються люди спортивної статури. Я не ходжу до фітнес-зали, не бігаю вранці, завжди щось заважає, бракує коштів, часу, але веду дуже активний спосіб життя. Велосипед – мій спорттренажер, без нього ну ніяк! Завжди вболіваю за наших спортсменів на олімпіадах та параолімпіадах. Колись, навчаючись в школі, відвідувала секції, їздили на змагання, це було круто! І це все було безкоштовно.
Яна (38 років): – Піші прогулянки не на велику відстань. А ще подобається спорт, як на картинці. Також люблю спостерігати, як хтось займається спортом!
Наталія (40 років): – Вважаю, помірні фізичні навантаження повинні мати місце в житті сучасної середньостатистичної людини. Особливо для тих, хто має «сидячу» роботу. Раніше, до карантину, відвідувала спортзалу і отримувала від цього неабияке задоволення, зараз лише легенька зарядка вранці, і я відчуваю прилив сил після неї. Напевно, треба відновити походи до зали. Якщо пощастить зустріти там кваліфікованого тренера (як пощастило мені), то можна досягти успіхів, і вже через 3-4 місяці, в залежності від віку, не впізнаєте своє тіло. Зараз ця індустрія розвинена гарно. Але я пам’ятаю часи, коли наші старші родичі чи сусіди чіплялися за найменші можливості, аби тренуватися. Як, наприклад, збір старих гантель чи штанг у підвалах багатоповерхівок, і тренування в необлаштованих умовах, чи тенісні столи у дворах, де збиралися юрби юнаків і грали в теніс. Зараз же є всі можливості, варто лише побороти лінь і використати їх. Можна виділити кілька цілей своїх тренувань. По-перше, навантажуючи тіло, ми звільняємо від напруги наші думки. Коли ти піднімаєш вагу, то вже думаєш про техніку вправи, правильність виконання, і щоб таки вистачило сил доробити підхід. Всі турботи трудового дня відходять на другий план. По-друге, загартоване тіло легше переносить хвороби. По-третє, самовдосконалення. По-четверте, можна з користю провести час із другом чи дитиною на тренуванні. Можна збагатити свій кругозір. І ще маса причин та стимулів.
В’ячеслав (66 років): – Ще років 20 тому займатися спортом було модно, але масове нашестя планшетів, і особливо смартфонів, відсунуло спорт на друге місце. Для мене спорт – це все. З дитинства займався футболом, волейболом, лижами (маю 1 розряд), легкою атлетикою. Кожний ранок роблю фіззарядку. По можливості, в свої 66 років беру участь у лижних гонках в лісопарку, люблю футбол в місті, а особливо зараз, коли наша команда нарешті радує. І приємно, коли на Лебединщині з’являються нові спортмайданчики. Значить, ми все таки будемо здоровою нацією.
Ольга (57 років): – Для мене найкращий спорт зі самого ранку взяти до рук корзину і попрямувати до лісу по гриби. Тут тобі і гімнастика, і зарядка, і пробіжка, і вправи з нахилами та присіданнями, і обов’язково, свіже повітря. Спробуйте, це так класно і корисно!
Анатолій (37 років): – Дуже і дуже цікава тема обговорення, тому з особливим бажанням хочу поділитися власними думками. Я розмежовую ці поняття, адже фізкультура для мене – пробіжки, вправи, здоровий спосіб життя. А спорт – це змагання, турніри, чемпіонати, олімпіади, медалі та високі досягнення, і обов’язкова підтримка українських спортсменів. Чесно кажучи, можу собі дозволити один раз на місяць пограти із сином в баскетбол або раз на квартал «потягати» гирю чи штангу.
Ольга (38 років): – Живучи у власному будинку, важко НЕ вести активний спосіб життя. Адже весь рік є робота на вулиці. То сад, то город, то трава та листя, навіть взимку сніг не дає можливості байдикувати. А якщо є захоплення грибами, ягодами, риболовлею, то додаткові «тренажери» чи щось подібне вже й не потрібні. Адже хатня робота теж своєрідне заняття фізкультурою.
Поліна (бальзаківського віку): – Колись один мій знайомий говорив, що вся робота по господарству, в саду чи на городі – це все фізична праця, а не фізкультура чи спорт, як ми іноді висловлюємося. Мовляв, мені вистачає фізкультури вдома. Ні! Це і справді праця, бо навантажуються лише одні й ті ж м’язи, поперек тощо. А от взяти себе в руки і додати до фізичної праці звичайну пробіжку, підтягування, прес чи навіть бадмінтон. Це вже тренування, це вже фізкультура, від якої й до любительського спорту один крок. Звичайно, я займаюся цим вкрай рідко.
Михайло (18 років): – Фізкультура і спорт – це дійсно те, що потрібне усім нам, щоб у кінцевому результаті не стати «овочами»!
Любов (53 роки): – Постійно займатися спортом – це не моє. А ранкові фізичні, вправи вважаю нікому не завадять. Ну ще подобається прогулюватися ввечері перед сном. Проживаю недалеко від спортмайданчика по вулиці Сумській. Так поки онуки розважаються там, на дитячому майданчику , я із задоволенням приділяю деякий час вправам на тренажерах, які там же і розміщені. Ось так!
Володимир (66 років): – Моя молодість – це фізкультура і праця, фізична і розумова. А спорт, як у справжнього українця, всього по трішки, і тільки для себе. Правда, коли був студентом, дозволяв розрядникам по вільній боротьбі на мені тренуватися. Фізкультура, це частина культури! Тож і в свої 66 приділяю їй увагу. Але це вже не система, а по потребі і можливостях тіла. Допомагає просте правило ортопедії, лікує функція (але не застосовуйте до внутрішніх хвороб)! Глобальна функція тіла – рух. Це норма всього мого життя. Останні 10-15 років вага 104-108. Стабільність ваги дуже важлива і індивідуальна. Тож я м’ячик бачу. На жаль, 59 виїздів по 12 годин в третю зону аварійної ЧАЕС роблять старість ближчою. У молодості в здоровому тілі здоровий дух. У старості здоровий дух, позитивний дух тримає хворе тіло, а фізична культура – незамінний в цьому помічник.
Ну що ж, лебединці – здорова нація, яка не тільки розбирається у спорті, а постійно вдосконалює своє тіло фізичними вправами та навантаженнями. А ті, кому ліньки займатися фізкультурою і спортом, намагаються підтримувати ці важливі для кожної людини поняття.
Колишній фізрук Ігор КОЛЄСНІКОВ
