Роман БАЛУХТА – «автор» виставки-продажу птахів і тварин, віднедавна започаткованої у нашому Лебедині. Нині це дійство проходить уже двічі на рік і збирає не тільки місцевих поціновувачів, а й гостей із сусідніх районів Сумщини та інших областей України. Як із хобі народилася ідея виставки, чому її варто відвідати, а також про «шпійонів», власний бренд і те, як зламали бізнес місцевим, знаємо із перших вуст.
– То що, Романе, почнемо від самого початку – звідки у Вас любов до птахів і тварин?
– Все просто. Взяв приклад із батька – він тримав голубів, і я теж вирішив спробувати. Правда, якось довелося вивести: якраз закінчив навчання, отримав першу роботу – і було незручно. А потім знову «притягнуло» до птахів. І почав займатися, розвивати цю справу. Раніше тримав простих голубів і трохи спортивних, ми ще їх «поштовими» називали. А зараз намагаюся до цього ставитися більш професійно.
– А скільки приблизно у Лебедині таких, як і Ви, любителів голубів, Ваших однодумців?
– Десь зо два десятки. Все хочу зібрати їх докупи. Тих, хто є учасниками виставок та обласних змагань, – осіб 15. А є ж і ті, хто не бере участі, – просто хобі, тримають пташок для себе.
– Якщо порівняти часи, коли Ви починали займатися цією справою і сьогодення, то збільшується чи зменшується кількість любителів голубів?
– Раніше було в рази більше. Тоді це було хобі, яке активно розвивалося, багато молоді приєднувалося. Коли ще були хлопчаками, пам’ятаю, приходиш до любителя, а він говорить: «Що, теж хочеш тримати? Ось тобі подарунок – пара голубів, іди зай-майся». А сьогодні, на жаль, молодь трохи змінила свої інтереси – ґаджети і все таке. До того ж, кажуть, що розведення голубів – справа невигідна. Треба годувати, витрачати час на догляд…
– Перейдемо до знаної вже лебединцям виставки-продажу. Я так розумію, вона також із хобі народилася? Якою була її мета?
– Взагалі ця ідея зріла кілька років до першої виставки. Та до того часу я ніколи не звертався до міської ради, тому не міг наважитися на цей крок. Спілкувався із іншими любителями, їздив у інші міста на подібні заходи, дізнавався, як вони організовуються. Одним словом, збирав інформацію, щоб розуміти, як почати цю справу вдома. Але тут гарний випадок трапився – у Лебедині проходила виставка собак. І тут Сергій Воронов, із яким ми стоваришувалися, говорить, що треба ще щось для міста придумати. Я відповів, що маю ідею, тільки не знаю із чого почати, якихось елементарних речей – чи площу в оренду брати, чи якось інакше це організовувати… Сергій запропонував поїхати до міського голови. Там я розповів що й до чого, міський голова вислухав, викликав заступника і говорить: «У нас буде виставка голубів!» Запитали, що для цього потрібно. А це власне небагато – територія і «реклама», щоб організувати справді масовий захід.
І якщо чесно, то птахи у цій історії на «другому» плані. Просто у нас у місті справді проводилося мало таких яскравих заходів. І хотілося, щоб усе це розвинулося. Саме тому нас цікавлять не лише птахи – на виставці є кролі, кури, папуги, навіть поросят вивозять.
– Тобто першочерговою була ідея дійства?
– Так. Хотілося зробити щось для розвитку Лебедина. Звісно, хтось скаже, що яка від того місту користь? Але сама виставка показала громаді, що можна об’єднуватися і генерувати щось нове. Можливо, колись ця справа піде ще далі, зможе приносити значний прибуток.
А який прибуток? От раніше учасники виставки тримали двох-трьох кроликів та кілька курочок – для себе. А тепер у них по 20 кроликів і 20 курей. Бо знають, що двічі на рік можна винести свою живність і отримати додаткову копійку. І це теж круто – такий собі поштовх для людей не чекати чогось від держави, а пробувати своїми руками заробити копійку.
Ще ми залучили до виставки майстрів рукоділля. Вони, щоправда, виявилися «важкуватими» на підйом, але намагаємося не лишати їх у стороні.
Ми прагнемо повернути людям впевненість у тому, що все – у їхніх руках. Займайтеся улюбленою справою, а виставка – це платформа для розвитку, інструмент, завдяки якому ти можеш заробляти тим, що тобі подобається.
У нас був приклад, коли люди реалізували протягом однієї виставки до 40 кролів. І вони зізнаються, що на ринку за рік не продавали того, що тут за кілька годин. Це реально гарний варіант для тих, хто хоче якось себе реалізувати.
– Спробуйте згадати свої враження після першої виставки. Що найперше спало на думку за результатами першої спроби?
– Найперше?.. Треба розводити. Всіх, хто літає, бігає… (сміється) До речі, першого разу багато місцевих крільчатників мене проігнорували. Навіть воювали зі мною, мовляв, я «ламаю» їм бізнес. А коли «послали шпійонів» на виставку, зрозуміли, що дуже помилилися, не вийшовши на цей захід. Бо ті, хто тоді вивіз кролів, розпродалися повністю. Наступного разу їх було вже чимало, і знову – значний успіх. Після того дякували за подібний захід.
– Тобто очікування людей, які повірили у виставку, і Ваші зокрема, справдилися? Це дійство – те, чого хотілося?
– Саме так. Ми ж пропагуємо, щоб люди з інших міст приїжджали до нас не тільки продавати, а ще й купували наші товари. А приїжджих із інших міст і областей у нас немало! Про нас знають Харків, Ромни, Полтава, Гадяч, Охтирка, Суми, Тростянець… Останньою виставкою навіть зацікавився Сумський центр юннатів. І вони залишилися задоволені участю, говорять про готовність сприяти розширенню виставки.
– А чи є прогрес у кількості учасників, якщо брати першу й останню виставки?
– Звісно, тепер людей більше. Хоча, знову ж таки, із майстрами-умільцями поки складається не так, як хотілося. Їх і спочатку було небагато – лише двоє, та й нині тільки четверо.
– Із чим це може бути пов’язане?
– Можливо, у нас ще мало розвинений споживацький інтерес до подібних речей. Так, вироби продаються, але не багато. Можливо, й самі майстри не надто хочуть займатися. Вважають, що не зможуть отримати від цього зиск. Але треба знайти, на що є попит. Останнього разу, наприклад, вийшла дівчина із авторським милом. Вона була вперше, і говорить, що її сподівання справдилися. Наступного разу обіцяла представити більш широкий асортимент.
– І тепер уже Вас шукають охочі до участі, чи й досі доводиться самому знаходити їх? Які ставите вимоги до учасників?
– В основному поки шукаю я. «Вмикаю» усі доступні канали зв’язку: рекламу в соц-мережах, афіші, газети, запрошуючи всіх любителів, які займаються утриманням тварин – від хом’ячка до птаха. Й відразу обговорюю умови, власне всього одну – вийти у конкретний день на виставку. Все! Місце оплачувати не треба, міська рада не бере з нас ніяких коштів. Тобто для людини участь у виставці абсолютно безкоштовна.
– А що ж далі, Романе? Розширення чи вже дійшли до точки наповнення?
– Розширення, звісно! Нині воно пов’язане зі співпрацею з обласним центром юннатів. До цього, між іншим, наші виставки проходили без сумчан. Не вдавалося навіть розкинути рекламу по сумських сайтах. Чомусь їхні адміни не хотіли розповсюджувати цю інформацію. Та цього року все ж дехто опублікував афіші, і є результат. На жаль, полтавчани і харків’яни, частина охтирчан і тростянчан поїхали до Дніпра, бо там теж проходив подібний захід. Але й без них наше дійство вдалося, площа була майже повна (захоплено). А якби ще й вони приїхали! Із цього й роблю висновок, що виставка розвивається.
– Розширятиметеся лише за двома напрямками – тваринництво і ремесла? Чи, можливо, додасться ще щось?
– Поки що маємо тільки ці два. Але «рукоділля-ремесло» розширяється до всього, що можна уявити. Не важливо, що ти робиш – прикраси для волосся чи бочки або стільці. Головна умова – аби тільки було виготовлено власними руками. Хоча мені здається, що люди чомусь соромляться своїх умінь. Цієї весни, наприклад, дехто пропонував узяти його вироби для продажу. Але ж організатори не будуть виконувати роль реалізаторів!
До того ж, виставка проводиться не тільки для того, щоб продати. Людина має змогу показати свої роботи і зацікавити потенційного споживача, обмінятися контактами. Клієнти потім зателефонують і майстер матиме замовлення на роботу. Тобто це – своєрідна реклама своїх можливостей. Ви можете виставити кілька виробів і афішку з номером телефона. 30-50 осіб його запишуть, а ви потім отримаєте замовлення. Втім, поки виставка асоціюється у людей із отриманням швидкого прибутку, на рівні «вийти і продати». Мало хто міркує на перспективу.
Знову ж таки, взяти до прикладу дівчину з милом. Так, вона «підторговує» в Інтернеті. Але, вийшовши до нас, вона значно більше себе розрекламувала. Бо люди побачили її продукт наживо, роздивилися зблизька.
– До речі, в наше життя поволі повертається культура дерев’яних, екологічних іграшок. Вам нікого з майстрів за цим напрямком не траплялося, хоча б на примітивному рівні – пірамідки, кубики? Бо ми живемо там, де в принципі сировина для цього є…
– Поки шукаємо. Мені особисто цей напрямок подобається. Можливо, із часом я зможу реалізувати й свій задум – виготовляти повітряних зміїв. У дитинстві трохи займався цим, відвідував авіамодельний гурток. Є трохи «тяга» до неба (сміється). Власне, було б непогано зробити такий собі бренд іграшок для чистого повітря – щоб діти не сиділи вдома.
– От нашу рубрику «Бізнес-координата» теж не всі зрозуміли, мовляв, навіщо нам передруки з Інтернету. А ми хотіли показати, що будь яка справа, незалежно від розміру – транснаціональна чи місцева – починається із вдалої ідеї. Вже потім беруться до пошуку коштів, інвесторів. І сьогодні це справді «монстри», які дають роботу десяткам тисяч людей і, відповідно, отримують прибутки. Можливо, таким чином вдасться підштовхнути майстрів-умільців до подальшого розвитку?
– Той, хто іде – дійде, хто стукає – достукається. Нам теж багато хто говорить: «А навіщо воно треба?» Але наша виставка – можливість до саморозвитку і отримання додаткового прибутку. Нехай він поки і невеликий, але комусь потрібна кожна копійчина. Крім того, це дозволяє сподіватися не лише на підтримку держави, а й на себе та свої можливості. Тому всіх запрошуємо до співпраці. Сподіваємося на зустріч восени на черговій виставці.
– Дякуємо, Романе, за цікаву розмову, а головне – за приклад реалізації ідеї.
Спілкувався Євген ШУЛЬГА
