Лічені дні віддаляють усіх нас від яскравого та чарівного свята Нового Року! Всі в очікуванні новорічних див, щедрого вечора, різдвяних веселощів. Так і хочеться крикнути на увесь світ: «Радіємо тобі, Рік прийдешній»! Мабуть, тому, що 2020 рік для всього людства став найгіршим за всю історію, так принаймні вважає одне з найбільших видань світу – американський журнал «Time». І з цим не посперечаєшся. Краще запитати у першого-ліпшого лебединця і він, не замислюючись, відповість те ж саме. І не тільки новим терміном – COVID-19 – запам’ятався для людства рік, що минає. Багато подій відбулося за ці незвичайні 366 календарних днів. Тож проаналізуємо цей рік, пригадаємо його перипетії та зупинимося на його визначних моментах у сьогоднішній «Темі номера».
Перегорнемо сторінки річної давнини і поглянемо, що «ЖЛ» обговорювала разом зі своїми читачами на початку нинішнього року. 10 січня газета цікавилася думкою лебединців, чи варто боятися високосного року. Астрологи, наприклад, наполягають, що такий рік багатий на різного роду катаклізми, що несуть неприємні, а інколи навіть і трагічні наслідки. За народними віруваннями у високосні роки не варто було одружуватися, народжувати дітей, робити новосілля та починати надто грандіозні справи. Наші читачі були переконані, що не треба нікого і нічого боятися. Щоправда, вже за кілька тижнів ми почали відчувати на появу досі невідомого коронавірусу.
На жаль, перші новини року були трагічними. Україна здригнулася вранці 8 січня, коли світові інформагентства розповсюдили страшну звістку про збиття українського пасажирського літака «Boeing 737» у Тегерані. Тоді іранські військові забрали життя 176 осіб, із яких 9 членів екіпажу. Розгляд цієї справи досі триває, а винні так і не покарані.
Уже із 20 січня коронавірус, який став поширюватися світом, заявив про себе голосніше, а 9 лютого за кордоном захворів перший українець. 20 лютого жителі Нових Санжарів, що на Полтавщині, почали протестувати проти розміщення у селищі на ізоляцію приїжджих із Китаю своїх же земляків-українців. Уже 3 березня перші випадки інфікованих з’явилися в Україні. За тиждень ВООЗ оголосила пандемію, а наша держава – карантин, який триває й до сьогоднішнього дня. 13 березня від коронавірусу померла перша українка – 71-річна жителька Радомишля.
У цей же час пішов у відставку уряд Олексія Гончарука, який пробув при владі всього пів року. В останній день березня влада «відзначилася» і відкрила ринок землі.
Серед усієї цієї світової круговерті трохи загубилися великі спортивні моменти. Насамперед, наша лебединська футзальна команда «Автомобіліст» вперше у своїй короткій історії виборола бронзові медалі зимової першості міста Суми з футзалу. Але й тут COVID-19 втрутився у спортивні справи, і нашій команді із 14 березня до 16 липня довелося чекати вручення заслужених нагород. Якщо продовжити розмову про спорт, то саме через світовий карантин були перенесені 32 Літні Олімпійські ігри в Токіо та 16 чемпіонат Європи з футболу.
Слід відзначити проведення у Лебедині першості Сумської області серед ДЮСШ єдиноборств із панкратіону, який відбувався на базі місцевого педагогічного коледжу. На жаль, вперше за багато років наша головна футбольна команда «Лебединець» не змогла зіграти в чемпіонаті області з футболу. А перший офіційний матч на стадіоні «Авангард» відбувся аж 26 вересня, коли наші 14-річні юнаки розпочали чемпіонат ДЮФЛ.
Влітку було гаряче не тільки від пекучого сонця, а й від подій на Лебединщині. Чомусь декому з можновладців захотілося приєднати нашу майбутню громаду до Охтирського району. Це дуже обурило лебединців. Вони почали мітингувати і навіть перекривати рух на трасі Київ – Суми. І знаєте, подіяло. Чиновники навіть приїхали до Лебедина заспокоювати місцевих жителів, щось пояснювати, переконувати. Але лебединці були невблаганними і стійкими у своїх переконаннях. Візит уже ексгубернатора Романа Грищенка здивував, але, на щастя, подіяв – Лебединщину приєднали до Сумського району. Ця приємна для нас подія офіційно відбулася 17 липня і дуже порадувала лебединців.
На жаль, пандемія та карантин не дозволили з розмахом відсвяткувати у серпні День міста та День Незалежності України.
Уже 1 вересня Уряд порадував українців черговим підняттям розміру мінімальної заробітної плати із 4723 до 5000 гривень. Але, знаючи про це підвищення, ще до першого дня осені ціни на деякі товари і продукти харчування піднялися, тож українці, здається, не встигли порадіти підвищеній зарплаті.
На жаль, 25 вересня Україна знову здригнулася від чергової авіакатастрофи. Цього разу навчального АН-26 під Харковом. Загинули молоді хлопці – майбутні офіцери-льотчики. Слідство поки що триває і винні не покарані.
А ще осінь 2020 року згадуватиметься проведенням чергових місцевих виборів. Жителі Лебединщині знову довірили керівну посаду Олександру Бакликову. І не лише місто, а всю Лебединську громаду він очолюватиме наступні 5 років. Значне місце у житті нашого краю, без сумніву, зайняв процес децентралізації, дякуючи якому уся наша Лебединщина нарешті об’єдналася і відтепер ми єдина й незалежна Лебединська міська територіальна громада.
А щоб журналістська думка не була суб’єктивною, «ЖЛ» звернулася до представника старої-нової влади, заступника Лебединського міського голови Олени Кірєєвої із проханням назвати ті значущі події, які, на її думку, стали визначальними у році, що минає. «Взагалі для усіх нас 2020 був надзвичайно складним, – зазначила Олена Василівна. – Планувалося багато цікавого і приємного для жителів Лебединщини, але, на жаль, пандемія внесла багато коректив у наше повсякденне життя. Цілий ряд заходів і святкувань було скасовано або перенесено в онлайн-формат. Пандемія та її наслідки навчили нас цінувати те, на що раніше ми ніколи не звертали уваги, ми багато чого переоцінили. Але поряд із протиепідемічними заходами ми відсвяткували Івана Купала, День міста, День вишиванки, святковим автопробігом День Прапора. Значущою подією для жителів Лебединщини була перемога у відстоюванні Лебединської міської територіальної громади у складі Сумського району. Не можна переоцінити важливість перших місцевих виборів у нашій громаді і активну фазу децентралізації на Лебединщині. Нині ми переживаємо доволі складні, але такі цікаві події!
Особисто мене дуже вразила січнева трагедія, в якій неподалік Тегерану розбився літак авіакомпанії МАУ і загинуло 176 людей. Усім відома причина цієї трагедії. Важко пояснити чому, але я відчувала гнів і сором за протести у Нових Санжарах проти прибулих із Китаю наших же українців, коли травм зазнали абсолютно невинні люди. Вразило чергове загострення військового конфлікту в Нагірному Карабаху між Вірменією та Азербайджаном. Гірко згадувати наслідки виборів Президента Білорусі. Крім того, важливою подією на світовій арені були президентські вибори в Сполучених Штатах Америки».
Без сумніву, зазначене вище – це лише частина того всього, що відбувалося із нами протягом року. Радує те, що всі ми нарешті пережили один із найскладніших періодів свого життя. Сподіватимемося, що у наступному, 2021 році ми нарешті візьмемо під контроль поширення коронавірусу, можливо, зможемо отримати дієву вакцину для його профілактики. А ще – продовжимо розвивати свою об’єднану Лебединську громаду. Хочемо, щоб закінчилася війна і Крим нарешті повернувся в Україну, щоб у людей, які збилися зі шляху правдивого та історичного у цій війні, нарешті з’явилося усвідомлення допущених помилок. А всі ми зажили краще, стали щедрішими душею та заможнішими. А те, що відбувалося протягом року, що минає, «звалимо» на його високосний статус, який, на превелике щастя, приходить до нас лише один раз на 4 роки.
«ЖЛ» вітає всіх жителів нашої громади з Новорічними святами та бажає усіляких гараздів!
Від імені всього колективу редакції бажає успіхів Ігор КОЛЄСНІКОВ
