Про що говорять депутати: дороги, земля і робота старости

Наприкінці травня відбулася чергова тринадцята сесія Лебединської міської ради. У роботі взяли участь 30 із 34 обраних депутатів. Переважна більшість проєктів рішень, винесених на розгляд сесії, підтримані депутатами. Деякі питання порядку денного відправили для доопрацювання у комісіях. Водночас для підтримки звернення до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України щодо нововведень в оформленні та призначенні субсидій у залі голосів не знайшлося. Детальніше про це – у «Темі дня».

Почали депутати свою роботу, як завше, із вирішення організаційних питань, зокрема, утворення робочих органів засідання. Втім і для приємного час знайшовся – міський голова привітав із народженням сина керуючого справами виконавчого комітету міської ради Сергія Подолька.

Обговорюючи проєкт порядку денного, Олександр Бакликов вніс пропозиції зняти із розгляду та направити на доопрацювання питання щодо реорганізації Михайлівського і Маловисторопського закладів освіти та перейменування лікарні ім.лікаря К.О.Зільберника. Крайнє питання, до речі, вже вкотре знімають із розгляду. Попри, на перший погляд, суто технічний зміст, депутати відправили його на доопрацювання і 18 травня, і нині. Натомість перелік питань доповнюється двома депутатськими запитами та чотирма іншими питаннями. Перший депутатський запит Наталії Логвиненко стосувався відновлення вуличного освітлення на вулицях Ломоносова та Кричевського. Як зазначила сама авторка, із подібним запитом звертається кілька років поспіль, втім світло на зазначених вулицях так і не з’явилося. Другий запит Івана Минюка стосувався ремонту дорожнього покриття у Токарях. Олександр Бакликов відразу уточнив, що згаданої у запиті дороги немає на балансі громади, тому, очевидно, очікувати її ремонту найближчим часом не варто. Обидва запити до міського голови депутати підтримали одноголосно.

Далі депутати перешли до розгляду узгодженого порядку денного. Рішення з багатьох питань приймалися навіть без виступу відповідальних за підготовку документу осіб. Але знайшлися й такі питання, розгляд яких тривав понад пів години. Йдеться, зокрема, про зміни до комплексної програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства, енергозбереження та охорони навколишнього природного середовища. А точніше – пропозицію виділити із бюджету громади понад 2,5 млн. грн. на поточний середній ремонт дороги на вулицях Русіянова та Кочержівка в Лебедині.

На початку розгляду Ігор Будник попросив озвучити, хто саме визначає першочерговість ремонту доріг у громаді. Зауважуючи, що громада має значні проблеми зі станом дорожнього покриття на вулицях Сумська, Новопостроєна, Героїв Майдану, Будильська, депутат наголосив на необхідності ремонту насамперед центральних вулиць, а вже потім – віддалених, на кшталт Кочержівки та Русіянова.

У відповідь міський голова висловив упевненість, що на ремонти так званих «другорядних» вулиць, держава коштів точно не виділить, тому їхній ремонт доведеться фінансувати із бюджету громади. А ось на Будильську, Сумську, Новопостроєну, якими користується у тому числі і чимало транзитного транспорту, подані відповідні звернення про виділення коштів. До того ж Олександр Бакликов наголосив, що, за попередніми підрахунками, для ремонту дорожнього покриття Сумської потрібно близько 20 млн. грн., Будильської – 10. Для комплексної реконструкції 450 метрів Героїв Майдану – 4,5 млн. грн.

Своє бачення з цього приводу висловив і Микола Індик, наголошуючи на необхідності ремонту вулиці Сумської та кілька разів намагаючись уточнити в Олександра Бакликова, скільки й у кого місто «просило» коштів на ремонт доріг, яку суму і коли обіцяли виділити, і що робитиме громада, якщо обіцяне до Лебедина так і не надійде.

Міський голова у відповідь запропонував у разі відсутності хоча б якихось перспектив фінансування ремонту ззовні, у другому півріччі розглянути питання виділення на це коштів громади.

За деякий час Микола Індик, який, до речі, є головою депутатської комісії з питань житлово-комунального господарства, будівництва, архітектури, регулювання земельних відносин, запропонував використовувати згадані 2,5 млн. грн. для підготовки до ремонту й інших доріг, адже відразу вся виділена сума для ремонту на Кочержівці та Русіянова не потрібна. Але й на цю пропозицію міський голова не пристає, нагадуючи перипетії із «перекиданням» коштів між різними об’єктами будівництва, які зрештою довелося все одно фінансувати із бюджету громади. Після 40 хвилин доволі бурхливого обговорення обранці все ж переходять до голосування: рішення прийняте, попри те, що троє депутатів – Марина Громека, Ігор Будник та Микола Індик – утрималися від голосування.

Можливо, такої жвавої дискусії і не відбувалося б, аби Кочержівка та Русіянова не пролягали неподалік від місця проживання міського голови. Втім зауважень і реплік вголос щодо цього у залі не звучало.

Єдиним проєктом, який не підтримали депутати, став проєкт рішення про звернення до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України щодо нововведень в оформленні та призначенні субсидій, запропоноване фракцією «Європейської Солідарності».

У, здавалося б, найактуальнішому для жителів громади та і всієї країни питанні думки депутатів розділилися. Проєктом зокрема пропонувалося, аби нові форми заяв і декларацій надсилалися адресно тим отримувачам субсидій, хто має їх заново подавати. Іншими вимогами у зверненні зазначено забезпечення комфортних умов для прийому громадян, включаючи карантинні заходи безпеки та оновлення програмного забезпечення місцевих органів влади для автоматичного розрахунку субсидій на новий сезон.

У підсумку голосування документ зібрав лише 17 голосів «ЗА», чого недостатньо для прийняття рішення. Утрималися від голосування В’ячеслав Батог, Юрій Вердибоженко, Наталія Волошина, Світлана Горошко, Дмитро Коваленко, Руслан Котенко, Валентин Метенко, Віталій Насоненко, Наталія Прокопченко, Валентина Скрипаль, Олексій Туча, Владислав Шепіль, Наталія Яценко та Ігор Ячменьов.

Невідомо, з яких причин депутати не проголосували за підтримку «субсидійного» звернення. Але результати голосування можна розцінювати і як політично вмотивовані, адже названі депутати входять до фракцій «Слуга народу» та «ОПЗЖ», які не вирізняються підтримкою пропозицій  «Європейської Солідарності».

Далі до присутніх звернувся колишній депутат Лебединської районної ради, керівник фермерського господарства у Гарбузівському старостинському окрузі Юрій Максичка.

Його виступ стосувався роботи Гарбузівського старости Максима Ткаченка. Юрій Іванович наголосив, що староста з моменту призначення жодного разу не зустрівся із жителями, не озвучив плани своєї діяльності, натомість активно почав цікавитися земельними питаннями. При чому, начебто вирішуючи земельні питання жителів округу, зі слів Юрія Івановича, староста насправді опікується укладанням угод на оренду земельних ділянок гарбузівців із підконтрольним йому підприємством, створюючи цим передумови недоброчесної конкуренції для інших сільгоспвиробників.

Олександр Бакликов у відповідь на виступ Юрія Максички наголосив, що рада може діяти лише відповідно до чинного законодавства. Тож, якщо депутати запропонують створити комісію для вивчення діяльності старости чи його звільнення, питання внесуть на розгляд зібрання. Однак жодної подібної пропозиції із зали не надійшло.

Можливо, події розгорталися б по-іншому, якби звернення від жителів Гарбузівського старостинського округу зачитував хтось інший. Адже через причетність Юрія Максички до сільгоспвиробництва та обігу землі, у депутатів могло скластися враження про певну упередженість висловлених до Максима Ткаченка претензій. Та це лише припущення, натомість реалії засідання засвідчили загалом конструктивну роботу депутатів. Адже із 18 розглянутих питань, до 17 депутати все ж прийняли рішення.

Насамкінець до депутатів звернулися жителі громади, присутні на сесії, щодо непорозумінь, які виникли під час виділення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

Ось тут саме час повернутися до нашої «земельної абетки».

Можливо, напередодні відкриття із 1 липня 2021 року вільного обігу земель, можливо, через те, що багато хто із лебединців вирішив самотужки обробляти землю, питання набуття права власності на ділянку постає щоразу гостріше. Аби не вдаватися у полеміку, все ж «абетка» – серйозний підручник, розділимо озвучене лебединцями на сесії на кілька пунктів і відразу шукатимемо відповідь.

Питання перше – першочергове, позачергове, переважне право на отримання земельних ділянок. Це питання повсякчас спливає, коли мова заходить про розподіл землі. Цього разу представники грабузівського округу якраз і наголошували на тому, що десятки років працювали на землі, а на одному із попередніх засідань депутати не підтримали виділення їм ділянок по 2 га.

Звертаємося до наданих фахівцями Лебединського бюро правової допомоги роз’яснень щодо першочерговості отримання земельних ділянок.

Пунктом 14 ст.12, п.18 ст.13 та п.15 ст.15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» першочергове право на відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва передбачено для: учасників бойових дій та осіб, прирівняних до них; інвалідів війни; сімей загиблих військовослужбовців.

Пунктом 7 ст.7 Закону України  «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» першочергове право на відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва передбачено для ветеранів праці. 

Кільканадцять років тому законодавством була передбачена необхідність забезпечення педагогічних працівників,   лікарів,   інших   працівників   соціальної  сфери, пенсіонерів з-поміж цих працівників,  а також депортованих осіб, які  повернулися  в  Україну,  земельними ділянками за рахунок земель запасу та резервного фонду.

У чинному законодавстві про переважність написано не так уже й багато. Зокрема, відповідно до ч.1 ст.25 Земельного кодексу України при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров’я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам із їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

А ст.29 цього Кодексу передбачене  переважне право на отримання земельних ділянок поруч із населеними пунктами власників земельних часток (паїв), які проживають у цих населених пунктах при ліквідації сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

І це поки що все, що наразі має у своєму розпорядження «ЖЛ» із аргументованих законодавством роз’яснень щодо «переважності». Тобто, майже всі громадяни мають рівне право на отримання земельних ділянок і про першочерговість може йтися лише у виняткових випадках.

Питання друге – повноцінне, законне право на землю. Стосується воно більше завершення самої процедури отримання земельної ділянки у власність – державної реєстрації права. Та задуматися про нього варто ще до початку отримання землі.

Виникло воно знову ж таки зі звернення під час сесії іншої групи громадян. Депутати деякий час тому надали їм право на розробку документації для виділення у користування і власність земельних ділянок по 2 га. Але ще до голосування представник одного із сільськогосподарських виробників попередила депутатів, що їхнє підприємство має права на цю земельну ділянку і невдовзі завершить процедуру державного посвідчення цього факту. Тому й просила не поспішати із прийняттям рішення, аби не подавати надій громадянам. Тоді депутати все ж розподіли землю, а отримувачі ділянок замовили виготовлення документації, сплативши понад 4 тисячі гривень кожен.

Нині ж підприємство провело державну реєстрацію прав на земельну ділянку і поки що все виглядає так, що люди втратили й надію на отримання ділянок, і чималі кошти. Щодо цього варто зазначити, що право власності на землю стає правом лише після державної реєстрації.

У багатьох із нас право на землю посвідчене лише на паперових носіях, без відповідного посвідчення у державних реєстрах. Відповідно, коли землевпорядники починають виділяти землі, вони не знають, що у земельної ділянки вже є «паперові» власники. Може статися так, що за рішенням сільської ради десятирічної давнини користуєтеся землею ви, не зареєструвавши прав, а нині цю землю розподілять іншим громадянам, через відсутність відомостей у держреєстрах.

Аби уникнути цього, варто знати і виконати два простих правила:

– подбайте про присвоєння земельній ділянці кадастрового номера. Це свого роду «паспорт» для землі і без нього здійснити жодну юридичну операцію із землею неможливо;

– подбайте, щоб речові права на земельну ділянку, тобто оренда або власність, були обов’язково внесені до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Невиконання цього – лазівка для шахраїв, які можуть підробити документи й звернутися з ними, наприклад, до нотаріуса. Коли немає оцифрованих даних у реєстрі, ніхто не знає, хто власник, окрім того органу, який видавав документ, в архіві якого перебуває другий примірник документа.

Як складеться надалі згадана справа, з’ясуємо пізніше. Водночас уже зараз, або, як кажуть, «іще вчора», лебединцям-землевласникам не завадить перевірити наявні документи про право власності на землю і точно пересвідчитися, що справу доведено до завершення. Аби завтра не залишитися із пустими руками…

Євген ШУЛЬГА

Поділіться
[uptolike]