Нарешті нам вдалося поспілкуватися з людиною напрочуд цікавою, неординарною та, можна сказати, видатною. У чому ж це полягає, запитаєте? Відразу відповісти не вдасться, тому – на все свій час.
Давайте заглянемо в історію рідного краю з наукової точки зору. Що багата наша земля талантами та знаменитостями – це факт. А чи багато у нас самих науковців? Так, є такі. І ось із недавнього часу, а точніше з весни, до цієї когорти далося іще одне ім’я – Олександр Лебедь. Нещодавно він захистив свою наступну дисертацію, тож має почесне звання доктора фізико-математичних наук. Оце вже цікаво, помітить хтось. Іще й як цікаво, бо ж сам Олександр Анатолійович – молода людина, віддана своєму покликанню, вірна меті – відкрити в науці корисне для людства вже сьогодні, а не в якомусь майбутньому. І він має для цього власні сили й можливості, працює зі своєю командою однодумців, розробляє нові теми та завдання для наукової роботи.
А сам Олександр Лебедь із Московського Бобрика. Як і всі хлопчаки його віку, бешкетував, грав у футбол, гасав із друзями сільськими вулицями, нічим не вирізняючись із юрби одноліток. Закінчив місцеву школу із золотою медаллю та великою любов’ю до математики. Певно, цю любов йому прищепила мама Ніна Іванівна, бо навчала його в школі цій розумній та цікавій науці. Та він взагалі полюбляв навчатися, полюбляв дізнаватися щось новеньке із великої скарбниці знань, неодноразово їздив на олімпіади з математики, а потім навчався на очно-заочних курсах. Бо ж мріяв вступати на фізмат до Сумського педуніверситету. Та при вступі йому запропонували дещо інше. На факультеті саме відкрили кафедру експериментальної та теоретичної фізики, куди запрошували призерів олімпіад, бажаючих присвятити свої знання науці. Тож Олександр погодився і став одним із перших студентів-науковців нової кафедри. Відтепер він додав до математичних відомостей не тільки те, що «математика розум до порядку приводить», як говорив Михайло Ломоносов, а й те, що фізика може бути доволі таки цікавою та корисною наукою, необхідною для багатьох галузей сучасної економіки. А цей висновок зробив уже сам Олександр Лебедь, науково довівши цю думку.
Він навчався, відкриваючи все нові фізичні простори, а згодом обрав суто науковий напрямок у своїй основній роботі. Продовжив її уже в Інституті прикладної фізики НАН України, де працює завідувачем лабораторії. Основний час наукової діяльності він приділив фізичним процесам у лазерних полях, тобто вивченню впливу лазерного випромінювання на значення імовірностей основних квантових процесів. Ця тема й стала основною в його докторській дисертації. Так, дуже науково, дуже не зрозуміло звичайному читачу. Але якщо говорити мовою нашою, а не мовою фізики, то Олександр Лебедь зі своїми співробітниками наразі працюють над розвитком нових методів діагностики в медицині на основі рентгенівського випромінювання. І кінцева мета їхніх досліджень – це медичний томограф нового покоління. «Будь-яке опромінювання людського організму має свій вплив. Здебільшого він негативний. А медицина має бути безпечною для людини, – переконаний науковець. – Рентген добре бачить кістки, а щоб побачити все інше, застосовується більша доза. Тож потрібна альтернатива цьому. Ми вишукуємо шляхи, аби побачити більше із меншою шкодою для людини». Ця робота фізиків необхідна, бо ж для вивчення перебігу захворювання потрібен ретельний контроль, потрібне часте дослідження шляхом рентгенівського опромінювання. Чим більше лікар бачитиме, тим більше він знатиме про захворювання і зможе краще визначити засоби та заходи лікування. Але… не зашкодивши людині.
Наука у його житті займає чільне місце, адже це його робота, його аспіранти та колектив. Та як же його особисте, його приватне і сокровенне? Він проживає в Сумах. Часто спілкується із братом Сергієм, який нині із родиною в Києві. А от маму Олександр забрав до себе, бо не в тому вона віці, аби за господарством самій слідкувати та доглядати город. А поряд вона, то й син спокійний. Колись, іще школярем та студентом, займався футболом, не пропускав тренувань та ігор. А зараз також спорт потрібен для підтримання форми – це завжди актуально. Але футбол сьогодні перемістився у телевізор, бо спортивні травми не дозволили продовжити заняття. Доводиться всього трішки пограти, як колись, із ровесниками, передивитися улюблені фільми чи якісь новинки, зустрітися з друзями. А риболовлю Олександр Анатолійович полюбляє здавна, бо кожен чоловік має вміти закинути вудку та спіймати от-таку велику щуку (на жаль, історія цю інформацію замовчує)! А ще чоловік має розбиратися у власному автомобілі – це невід’ємна складова його сутності. І Олександр Лебедь це підтверджує. Коли проживав сам, до приїзду мами, він вважав, що й на кухні він геній сам для себе, бо уміє приготувати три види (та навіть п’ять!) яєчні. І макарони по-флотськи може зробити. А шашлик на сковорідці – це взагалі його фішка! Чомусь він став прохолодно ставитися до солодкого, але кава у нього завжди з цукром і шоколад є обов’язково.
Нас, звичайно, муляло питання про його сімейний стан. Але… можливо, це прозвучить якось некоректно, Олександр чекає ту неповторну, добру і відверту, яку б зміг назвати своєю єдиною, яка б стала коханою на все життя та гарною матір’ю. «Як у одному давньому фільмі, – сміється він, – «якийсь я такий ідеальний вийшов» у нашій розмові. Певно, у житті портрет дещо інший». Та з фото не скажеш, що він має якісь інші риси – тільки те можна прочитати по обличчю, очах, усмішці, що ми й намагаємося висловити у своїй розповіді.
Звичайно, особливу сторінку у житті Олександра займає батько… Анатолій Федорович був людиною доброю, працьовитою і для синів став взірцем чоловічого характеру. Та пішов із життя, коли Олександр закінчував університет. Було тяжко, довелося навчитися жити без батька, перетворитися із хлопчика на чоловіка, дбати про себе, допомагати мамі та бабусі, які потребують підтримки. Так, сьогодні Олександр визнає, що характером, твердістю та наполегливістю схожий на батька. Ці його риси допомагають розвивати лідерські навички, підніматися кар’єрними сходинками, відстоювати власну точку зору, замість кволого «давайте, можливо, спробуємо» говорити впевнене «зробимо так».
Тож треба робити так, як навчила родина, як підказує наукова думка, власна життєва позиція, як диктує сьогодення, але залишатися собою, працювати, творити, робити відкриття і впевнено йти до особистої мети і втілювати в реальність свої ідеї. Олександр Лебедь на цьому шляху почувається впевнено і твердо як чоловік, науковець і просто син, брат, молодий чоловік, просто людина…
Спілкувалася з доктором фізико-математичних наук
Олена БОНДАРЄВА
