Побажання лебединців місцевому самоврядуванню

Так уже склалося, але на початок грудня припало дві дати, що стосуються людей, які працюють для громади. Якщо говорити взагалі, то в Україні 7 грудня святкують День місцевого самоврядування, а на Лебединщині зокрема – рівно рік, як запрацювала Лебединська міська рада 8 скликання. Не будемо вдаватися до детального аналізу відносин, які нині складаються між міським головою та депутатським корпусом, адже це «ЖЛ» робить чи не у кожному своєму випуску. Краще дізнаємося у своїх друзів-читачів, що вони хочуть побажати можновладцям і яку оцінку поставлять їм за роботу на благо своєї громади.

Аліна (40 років): – Моя думка, що зараз у нас твориться чорт знає що! Кожен дивиться тільки в свій бік і не хоче прислухатися до думки інших. Це стосовно мера і депутатів. Так, у місті щось робиться: освітлення, парк, дороги, дороги, дороги, а що ще? Не знаю. Стосовно шкіл: про школи дбають завжди, забезпечують партами, інтерактивними дошками. А ми, садочки?! Про нас чомусь забули. Ми самі своїми силами виживаємо. Чого ж нас переступили? Все починається з малого, от дали б нам ті дошки, столи, книги, методички, іграшки, а потім би і вимагали… Добре ж, коли приходить першачок розумненький, слухняненький та на горщик не проситься… Тепер про оплату праці. Чого скрізь трублять про підвищення зарплати вчителям? А нам – ні? Ми, вихователі – ніхто. Чому вчителям важко, а нам легко? Вони сидять на дистанційці, а ми під кулями, стикаємося з вірусами, пригортаємо діток і не знаємо, спіймаємо щось від них, чи не захворіємо? Адже доведено, що діти є «перенощиками». Тепер преміювання: що то за премія, коли однією рукою дають, а другою забирають?! У цьому році, це взагалі …ець, вибачте, ще такого не було! Нагородити премією з диференційованим підходом. Це як? Учителі вчать діток, там видно результат по олімпіадах, а як у нас дізнатися? Ми ж не маємо права діток навіть тестувати. У нас така специфіка роботи. Я думаю, що треба нагороджувати за ставлення до роботи, виконавчу дисципліну, навіть у положенні про преміювання це прописано, а за ходіння на роботу, нам платять зарплату, яка також ЗНАЧНО нижча від учительської.

Іван Минюк, депутат міської ради (54 роки): – Шановнi колеги, дозвольте привiтати із Днем мiсцевого самоврядування! Побажаю вам мудростi та  наснаги у вирiшеннi проблем виборцiв, тих, хто делегував вам свої голоси на органiзацiю життя громади. А щодо самоврядування, то хочу висловити свою думку про те, що реформи на догоду Заходу знищують наше самоврядування й вiддаляють людей один вiд одного, розривають тiсний зв’язок мiж усiма суб’єктами самоврядування. Тодi, коли в Швейцарiї депутатське представництво в кантонах (за адміністративним розподілом, штати Швейцарської конфедерації – ред.) на рівні навіть будинків, вулиць тощо, наша реформа призвела до того, що жителі села кинуті напризволяще й до людини похилого віку в хату стежку взимку нікому прочистити. А про організацію об’єктів життєзабезпечення я взагалі мовчу. На мою думку, ми маємо повернутися до форм самоврядування, коли сільський голова разом із депутатами від вулиць знав ПРО ВСІ ПРОБЛЕМИ СВОЇХ ВИБОРЦІВ. Раз на рік сільські ради звітували перед громадою та затверджували план дій та кошти самообкладання! I це були СЕРЙОЗНI ЗВIТИ перед конкретними людьми, й питання люди ставили не зовсiм приємнi, але це були питання ЖИТТЯ ГРОМАДИ!!! А зараз мiський голова (гаразд, голова громади) чомусь має вирiшувати, як жити калюжненцям, будильчанам чи селищанам. Погодьтеся, що це не схоже на САМОврядувння! Нас роздiляють, щоб здихатися (спершу пенсiонерiв, потiм – молоді, а далi …), а далi знайдуться iноземцi, якi скуплять землю i …знову буде «дике поле»! Нещодавно, якихось 20 рокiв назад, наш район був чи не єдиним в Українi, який складався з 129 населених пунктiв! Хутiрська форма поселення мала свої плюси й мiнуси, але РАЙОН ЖИВ! I кожна сiльська рада мала свiй колорит й особливостi. А що ми маємо зараз? Не буду вiдповiдати за кожного, ви й самi все знаєте! А призводить до таких наслiдкiв наша безвiдповiдальнiсть та байдужiсть до всього, що вiдбувається за межами нашого паркану. А ще викохали ми в собi примару ЩАСЛИВОЇ ЄВРОПИ, до якої ми нiколи не попадемо i якiй до нас байдуже! Отож, бережiть себе i своє мiсто, село, країну – не будьте байдужими!

Анатолій (37 років): – У такий знаменний для всіх працівників місцевого самоврядування день хочу побажати їм здоров’я, сил, наснаги та терпіння, щоб перебороти тимчасові незручності. Ми сподіваємося, що ви сумлінно працюватимете на благо Лебединської громади.

Андрій (53 роки): – Я не задоволений роботою нашого місцевого самоврядування, яке займається не зовсім тим, чим треба. Ось тільки погляньте, як у цьому скликанні, розподілили місцевих депутатів за округами. Раніше я знав, хто у мене депутат, а тепер їх на окрузі більше десяти і не кожен поспішає допомогти у вирішенні того чи іншого питання. Та й окремі служби виконавчого комітету не завжди працюють швидко і якісно. Тому бажаю їм нарешті взятися за роботу і вирішити питання із протистоянням міського голови і депутатів.

Іван Радченко (80 років): – Дуже прикро, що робота нашої влади призупинилася і немає порозуміння у місцевому самоврядуванні. Наша громада й так живе не найкращим чином серед громад області, а тут ще й конфлікт у верхівці влади. Саме зараз нам треба розвиватися, а ми тупцюємо на місці. Мені неодноразово доводилося звертатися до міського голови і депутатів, щоб на нашій найбільшій спортивній споруді міста нарешті навели елементарний порядок. На жаль, туди забули дорогу наші можновладці. Ви тільки подивіться, в якому стані перебуває головний вхід та огорожа стадіону. На місця для сидіння сідати навіть небезпечно. Погляньте, в якому стані бігові доріжки, футбольне поле, майданчики для гри в хокей та волейбол. Паркан навкруги стадіону вже починає падати від вітру. Тому побажаю нашій владі нарешті взятися за розум, помиритися та робити все, щоб наша громада розвивалася і щоб нам ніколи не було соромно за той безлад, що відбувається нині. Поверніться до людей і не забувайте, що ви повинні працювати для них.

«ЖЛ» продовжує тримати руку на пульсі життя громади і постійно знайомити читачів про те, що відбувається у місцевому самоврядуванні. Побажаємо працівникам цієї сфери сил, бажання та знань у своїй справі, толерантності та вміння налагоджувати стосунки й долати власні амбіції, спрямовувати сили й емоції на роботу заради громади. Тоді Лебединщина стане  сильною, конкурентоспроможною та ні від кого незалежною громадою.

Ігор КОЛЄСНІКОВ

Створення цього матеріалу профінансоване передплатниками друкованої версії «Життя Лебединщини»

Поділіться
[uptolike]