Педагог назавжди

Лебединський відомий педагог Василь Касьян

Ім’я Василя Даниловича Касьяна, без сумніву, можна вписати в книгу видатних педагогів Лебединщини, які не тільки присвятили себе навчанню та вихованню підростаючого покоління, а й зробили вагомий внесок у розвиток педагогічної справи.

Славний та дивовижний життєвий шлях нинішнього ювіляра розпочався в родині простих селян із мальовничого Кургана. 9 квітня 1939 року на світ з’явився  маленький Василько, який уже потім став вимогливим та геніальним педагогом, організатором, керівником, порядною людиною, добрим, ласкавим, дивовижним татусем, дідусем та прадідусем.

Він був єдиним сином у сім’ї заможного й сильного духом  Данила Яковича Касьяна та його дружини Уляни Павлівни. У роки Голодомору Касьяни мали непогане господарство, кілька голів худоби, вирощували врожаї і добре хазяйнували. Але тодішня більшовицька влада зробила свою «чорну» справу і відібрала абсолютно все у людей, які віддавали свої сили, щоб працювати та годувати родину. Вже пізніше Данило Касьян, пам’ятаючи тих ненажерливих розбійників, вирішив висловити своє ставлення до колективізації та більшовиків і став одноосібником. Через це довелося страждати усій його родині. А Василько ріс, допомагав батькам по господарству, навчався. Йому так легко давалися навчальні програми, що інколи навіть випереджав своїх однолітків у здобутті знань. А улюбленими для нього стали точні науки: алгебра, геометрія, фізика та хімія. Хлопець без проблем успішно та з похвальною грамотою закінчив Курганську семирічку.

 До Лебединського педагогічного  училища, в якому хлопчина вирішив продовжити навчання, вступив без екзаменів. І там Василь дивував своїми міцними знаннями педагогів, які вже тоді були впевнені, що з нього виросте розумна людина.

А ось коли прийшов час здавати випускні іспити знайшлася «добра» душа, яка повідомила дирекції навчального закладу, що дитина курганського одноосібника не має права з відзнакою закінчити училище. Як тоді водилося, керівництво взяло до відома інформацію, і «завалило» талановитого хлопця на екзамені з української мови. Василь, як міг боровся, відповідав на всі додаткові питання, і в підсумку рука екзаменатора, все ж таки, поставила «четвірку», яка, на жаль, і зробила підніжку випускнику. Червоного диплома він не отримав, але зрозумів, що в житті не все вирішуватимуть власні знання та досвід. Він для себе пообіцяв, що колись повернеться до рідного училища, доведе свої знання, і стане успішним педагогом.

За призначенням молодий вчитель потрапив у глухе та забуте всіма село Ключинівка, за 7 кілометрів від Штепівки. Із 1957-го по 1965 рік Василь Касьян спочатку працював учителем, а згодом очолив сільську школу. У цей час вдало склав іспити та заочно навчався на фізико-математичному факультеті Сумського педінституту. Згодом доля закинула його вчителювати в  Боровеньківську школу, де вмілий педагог пропрацював 3 роки.

Талант та гарні організаторські здібності одразу помітили, і 29-річного юнака призначили директором його рідної Курганської школи. Він добре усвідомлював, як важко повертатися у рідне село, де сім’ю Касьянів недолюблювали, а в школі ще й досі працювали його перші вчителі. Але він погодився і вирішив довести, що їхній рід буде першим завжди. Молодому директору з допомогою місцевого колгоспу вдалося побудувати приміщення нової сільської школи, фундамент під яку «красувався» поблизу не один десяток років. Згодом він домігся, щоб на території школи побудували інтернат для дітей із навколишніх шкіл, які кожного дня пішки ходили на уроки.

Молодий, працьовитий директор так взявся за роботу, що керівництву району нічого не залишалося, як запропонувати Василю Даниловичу високу та відповідальну посаду завідувача районного відділу народної освіти. Відтоді освітянська галузь отримала того керівника, який повів уперед усю освітянську галузь Лебединщини. Це при ньому статус середніх шкіл отримала більшість восьмирічок району, а лебединська освіта посіла гідне місце серед флагманів області. Саме він підняв на якісний рівень роботу навчальних закладів міста і району. Майже 10 років він керував освітою, але знайшлися ті, кому не сподобалась така віддана робота. Тодішнє партійне керівництво поставило за мету зняти керівника і домоглося свого.

Але поряд, як завжди, були ті, хто цінував талант і працьовитість Василя Касьяна, і серед них був знаний та шанований Павло Лунін. Так Василь Данилович повернувся у рідне педагогічне училище, де йому не дали змоги отримати червоний диплом, а через декілька місяців запропонували відповідальну посаду завідувача шкільного відділення. Напружено трудився на своєму посту вмілий педагог, аж поки Павло Лунін не залишив крісло директора училища. На жаль, методи роботи Василя Касьяна не сподобались новому керівництву училища і його змусили написати заяву за власним бажанням. Ось так закінчилася кар’єра талановитого педагога, про якого пам’ятають і до сьогодні.

Але, як би там не було, життя тривало, незважаючи на те, що довелося залишити улюблену справу. Але Василя Даниловича чекали вдома рідні, кохана дружина та двоє діток, на яких не завжди вдавалося знаходити час. Із шанованою Раїсою Йосипівною, викладачем педучилища й талановитою майстринею-вишивальницею, вони прожили разом 51 рік. Вона була не тільки знаним педагогом, а й автором десятків персональних виставок, на яких були представлені найяскравіші витвори мистецтва. Але сімейне щастя і довговічний шлюб закінчилися у 2010 році, коли тяжка хвороба прикувала до ліжка сильну та вольову жінку. Тоді доглядати супутницю життя довелося коханому чоловіку. Він  завжди був поруч, допомагав, як міг, робив по господарству усю роботу, до якої раніше не доходили руки через дефіцит вільного часу. Але не зміг уберегти дружину, яку забрала до себе невблаганна, жорстока смерть. Та жити треба було для тих, кого любив, плекав, радів кожній їхній усмішці.

Важко знайти людину, яка у 80-річному віці пам’ятає не тільки імена всіх своїх рідних та найближчих людей, а й точні дні їх народження. Спочатку Василь Данилович гордився своїми маленькими діточками – Анатолієм та Валентинкою, які добилися всього у своєму житті, дякуючи турботі свого шанованого батька і завжди люблячої мами. Вже у 43 він вперше радів благородному званню дідуся і, дякуючи онукам Вікторії, Євгену, Олегу та Танечці, отримав аж п’ятьох правнуків, які захоплюються своїм ласкавим та мудрим прадідусем.

Життя для шанованого ювіляра, освіченої та багатогранної людини продовжується, адже його рід існує і розвивається, його прізвище і нині знане не тільки на Лебединщині, а й на теренах нашої держави.

Довгих років життя Вам, Василю Даниловичу, міцного богатирського здоров’я і всіляких гараздів для найголовнішої людини родини Касьянів!

-------- На правах реклами ---------
Moneyveo [CPS] UA

Теги: