Весна плавно підходить до свого завершення, припрошуючи в гості яскраве літо, але поки цьому факту радіти на повну силу не зовсім вдається. Карантин, нехай і послаблений, усе ще неабияк впливає на наше життя. Галузь культури (нарівні, мабуть, із туризмом) найбільше потерпає від введених обмежень. Скасовуються фести зі світовим ім’ям, часто на невизначений термін переносяться музичні конкурси і концерти, навіть звичні нам, лебединцям, відвідини локальних мистецьких заходів лишаються під забороною. Та все ж діячі культури продовжують працювати, терпляче чекаючи дозволу знову вийти на сцену і подарувати свій талант «зголоднілому» за яскравими емоціями глядачу. А наскільки ж легко це вдається, «ЖЛ» цікавилася у «складових» вокального дуету «МІРА» районного будинку культури Ірини БАЛАБИ та Миколи ХОЛОДЯЯ.
Наша із ними розмова випадково припала на річницю їхнього виступу в одному із сіл району. Про це завбачливо нагадав один із мобільних додатків, «підкинувши» текст «Недописаної книги», котру у власному аранжуванні так майстерно виспівувала «МІРА» минулого травня. Уявіть собі рівень здивування, коли дізнаєшся, що оригінал пісні належить Віктору Павлику. Він, можливо, і є однією із давнішніх зірок української естради, але зараз особливої популярності не має. Та його «Недописана книга» так привабливо і так особливо звучала у виконанні Ірини та Миколи, що змогла завоювати особливе місце у плейлисті після концерту.
Зі спогадів виринаєш завдяки двом яскравим усмішкам навпроти. Ірина і Микола ідеально доповнюють одне одного не тільки на сцені, а й у житті – постійно жартують, усміхаються, женуть геть погані думки. Відчуваючи колосальну енергію від цих двох, безперечно, найкращих друзів, не можеш не цікавитися: а як же їм зараз, на карантині: без сцени, без фотоспалахів і світла софітів, без жадібних до чудової музики глядачів? Власне, про те, як живеться у вимушеній до творчості ізоляції, і лунає перше питання.
– Добре, спокійно нам живеться, – витративши хвильку на роздуми, відповідає Микола. – Ми он нарешті розпочали знімати невеличкі, всього хвилинні, відео для інстаграму зі спільних репетицій. Нас до цього змотивувало класне знайомство, що відбулося ще до карантину. Коли у Лебедині відбувалися зйомки фільму, вдалося пересіктися із хлопцем, який раніше співпрацював із гуртом The Hardkiss. Ми якраз репетирували саундтрек із фільму «Віддана» – «Вільна», він почув, похвалив і запитав дозволу зняти шматочок виступу. А потім виявилося, що це відео потрапило до самої фронтвумен гурту Юлії Саніної, вона виклала його у себе на сторінці у соцмережах, і нас це надихнуло демонструвати свою творчість на ще більший загал, ніж до цього. Карантин дозволяє займатися музикою не лише як роботою, а й собі у задоволення, тому, мабуть, він нам тільки в плюс.
– Але за концертами ми дуже скучили! – одразу «включається» у розмову Ірина. – Настільки вже хочеться дивувати глядацьку аудиторію своїми виступами, що навіть вирішили взяти на озброєння кілька англомовних пісень. Й іноземну підтягуємо, й репертуар розбавляємо…
Наступні кілька хвилин Ірина із захопленням розповідає, що на такий крок надихнув переглянутий на карантині фільм «Зірка народжується» із Бредлі Купером і Леді Гагою у головних ролях. Назва стрічки, між іншим, виявляється доволі символічною, адже у подальшій бесіді, під час чергового уточнення розшифровки назви дуету, крім логічного «МІРА = Микола + ІРА», звучить іще один, доволі несподіваний варіант.
День вшанування учасників бойових дій на території інших держав
– 4 серпня нам буде три роки, – розповідає Ірина. – У цей день 2017 року ми вперше виступили як дует на конкурсі імені Бориса Гмирі. Якось уже пізніше, коли за нами вже зовсім закріпилося звання дуету, я загуглила слово «міра», і виявилося, що таку назву мають дві зірки в якомусь із сузір’їв! Ми були в шоці, коли дізналися, в приємному, звісно!
І справді – ім’я Міра носить змінна зоря в сузір’ї Кита; вона складається із червоного гіганта Міра А та білого карлика Міра В. Вочевидь, у яскравих зірок районної сцени є свої небесні світила-покровителі, що підтримують і виконують роль своєрідних муз.
– Взагалі дуже важко пояснити, чому ми стали дуетом, – щиро сміється Іра. – Дуже рідко буває так, що у співі гармонійно поєднуються бас і сопрано. Але у нас склалося! До того ж, із приходом Миколи, із залученням до виступів не лише «мінусовок», а й інструментів, себто саме живої музики, я стала відчувати більшу насолоду від виступів, аніж раніше.
Ті, хто чув дует, знають, що у «МІРИ» – свій, власний, можна навіть сказати, специфічний стиль. Вони безстрашно поєднують етно із сучасністю, додають елементи поп- і рок-музики, міксують все, що можливо й неможливо. Будь-яка пісня у виконанні цих двох звучить абсолютно по-новому, хоча й лишається пізнаваною для слухача.
Урочистості з нагоди 160-річчя перебування Тараса Шевченка на Лебединщині.
– Людям, які знають оригінал пісні, дуже важко буває сприймати кавери, – пояснює Микола. – Тому намагаємося лишатися в одній із початковою версією тональності, при цьому все одно переписуючи мелодію на власний лад. Іра здебільшого підбирає репертуар під себе, а я вже як акомпаніатор виступаю. Вона запитує: чи я можу це зробити, ну а я… Я не смію відмовити!
– Мабуть, все це сприймається душею! – додає Ірина, сміючись. – Є такі пісні, які нормально «не візьмеш», але ж хочеться! І ти її переробляєш, даєш нове життя, показуєш її суть. Ми виконуємо пісні «Океану Ельзи», The Hardkiss, Джамали, інших сучасних виконавців. Є у нас і композиції на вірші Шевченка. А на карантині нарешті дійшли руки до авторських пісень! – на цих словах в очах Ірини спалахує азартний вогник. – У Миколи шикарні пісні! Він сам пише тексти, сам пише музику! Нині у нас у репертуарі уже цілих п’ять авторських композицій, і ми з нетерпінням чекаємо відновлення концертного сезону, аби продемонструвати їх на розсуд публіки.
Над кожною композицією «МІРА» працює в середньому тиждень, більше часу потребує лише авторська музика. Здебільшого ж, Микола витрачає день на створення мелодії, з якою Ірина проводить у навушниках кілька наступних діб, розслуховуючи до найменших деталей. А вже потім, репетиція за репетицією, концерт за концертом, відбувається «зіспівування».
В якийсь момент наша бесіда знову повертається до карантинних буднів. Ірина й Микола розповідають про те, як чергувалося поодинці до перших послаблень встановлених обмежень та як працювалося над оформленням документації для обласного керівництва (бо це теж значна частина роботи галузі культури!). Бідкаються, що не можуть поки відновити уроки зі своєю ученицею Анастасією Баль, із якою займаються саме як «дуетні» педагоги. Згадують і про нинішні «концерти із вікна» – новаторський підхід артистів районної сцени до відзначення різних свят – Дня Перемоги, Дня Матері, Дня сім’ї тощо. Говорять, що люди оцінили ідею із записом виступів, телефонують із подяками, а деякі навіть перетворилися на постійних слухачів, «забронювавши» місця на лавках біля будинку культури.
Якось так виглядають «карантинні концерти»
– Ми під час карантину й ремонт робимо! – схоплюється Ірина. – У нас зараз просто чудова нова сцена! Ще працюємо над ескізами нових костюмів, із дівчатами вивчаємо нові пісні для тріо та квінтету… Карантин, звісно, перевернув усе з ніг на голову, але водночас додав і часу для переосмислення.
Між іншим, саме під час «карантинних канікул» учасники дуету почали працювати ще над одним проєктом – пишуть методичку про стилі музики. Як пояснює Микола, це стане у нагоді їхнім колегам, аби вони зрозуміли, що ще можна використовувати у своїй творчості. Кінцевої дати виходу роботи вони ще не мають, але обіцяють її продемонструвати вже найближчим часом.
Вкотре відверто захопившись легкістю міжособистісного спілкування Миколи й Іри, не можемо не поцікавитися, що ж для них найголовніше у роботі. Кілька наступних хвилин стають чи не найпозитивнішими за весь час інтерв’ю.
– Щоб гітара була настроєна, – лунає у відповідь від Миколи.
– Взаєморозуміння, – стверджує Ірина, але її переривають на пів слові:
– Теплі руки, щоб коли холодно в кабінеті…
– Ні, ну взаєморозуміння ж!.. – із широкою усмішкою продовжує гнути свою лінію Ірина. Але де там!
– А ще погода впливає! – перебиває Микола, підморгуючи. – Інколи бувають дні, коли здається, що ти взагалі не здатний грати. Я навіть додаток на телефон встановив із біоритмами, відслідковую і свої, і Ірині. – Іра, всміхаючись, по-доброму закочує очі. – Зате я точно знаю – от сьогодні вона не хоче нічого робити, тому я краще через тиждень до неї підійду. – Іра хитає головою, підсміюючись. – До речі, щоб працювалося легше, ми інколи змінюємо інструменти – наприклад, гітару на фортепіано. А ще я зараз освоюю кларнет! Щоб менше говорити!
На цю ремарку Миколи ми всі дружно починаємо хихотіти, і кінець фрази тоне у голосному сміхові. Та вже за якусь хвильку, відсміявшись, Ірина додає:
– І не тільки кларнет! Ще й електробарабани!
Після цього Микола ділиться заповітною мрією «МІРИ» – розширити дует до вокально-інструментального ансамблю. Вони обоє хочуть, аби спільно з ними виступали мультисесійні музиканти, які б доповнювали звучання їхніх пісень.
Концерт пам’яті Скрябіна
Під кінець розмови лунає майже стандартне для людей із галузі культури питання: а що ж ви хочете донести своєю творчістю аудиторії? Микола реагує миттєво:
– Що саме я хочу донести? Я хочу донести, що у нас в музиці є не тільки Винник! – ці його слова теж зустрічають голосним сміхом. – Ну справді, для мене дуже важливо показати різноманіття музики! А від імені Іри можу додати, що ми демонструємо простоту у виконанні. – Іра всміхається і мовчки киває, погоджуючись. – Вона завжди говорить, що це наша фішка – двоголосся у супроводі одного музичного інструмента.
Інтерв’ю з «МІРОЮ» не обмежується лише бесідою, фінальним акордом стає невеличка фотосесія на фоні потопаючої у зелені травневої природи. І навіть під час позування Ірина й Микола встигають з десяток разів пожартувати, випромінюючи при цьому величезну кількість радості й позитиву. Піднесений настрій після спілкування із ними лишається надовго, і, мабуть, це є ще одним підтвердженням того, що назва їхнього дуету – напрочуд правильна, адже вони теплі, як і їхні тезки-зорі.
Емоціонувала від спілкування з артистами Олена ВЄЧКАНОВА
