Майно майном. А люди?

Процес децентралізації, розпочатий у 2014 році, мав на меті не лише об’єднання громад заради об’єднання. Це дало б змогу сконцентрувати управління у руках громади – найефективнішого власника. Чимало громад об’єдналися добровільно і вже кілька років поспіль самостійно розв’язують питання своєї життєдіяльності. На Лебединщині  добровільно створити єдину громаду не вдалося. Влітку після прийняття відповідної постанови Верховної Ради України це було зроблено автоматично. І вже у жовтні 2020 року місцеві вибори відбулися з урахуванням нового адміністративного поділу. Із об’єднанням громади рано чи пізно до її власності мало відійти усе майно територіальних громад сіл Лебединського району. Однак цей процес, як показала практика, видався не таким простим, як може здаватися на перший погляд. Саме про майнові перипетії Лебединської громади розповість сьогоднішня «Тема номера».

Ще 6 років тому прийняттям ряду нормативних документів був даний старт добровільному об’єднанню громад. Це мало насамперед  допомогти сформувати ефективне самоврядування, яке б сприяло формуванню повноцінного життєвого середовища для громадян, наданню високоякісних та доступних публічних послуг, узгодженню інтересів держави та територіальних громад. Після такої реформи органи місцевого самоврядування відповідали б за ефективність своєї роботи перед жителями громади, а перед державою – за законність своєї діяльності.

За ці 6 років у країні утворено 1070 об’єднаних територіальних громад. Вони об’єднали 4882 населених пункти. Однак чимало територій так і не змогли об’єднатися добровільно.  Серед них – і наша Лебединщина.

Чи не могли, чи не хотіли? Щодо Лебединщини однозначної відповіді, напевно, не дасть ніхто. Надто явною лишається лише одна – відсутність порозуміння між міською та районною владою. Через це певний час наша громада тупцювала на місці. Щоправда, певні кроки до об’єднання були. Міський голова неодноразово запевняв, що шукав  спільну мову із сільськими головами району та громадою. Але результат бачимо самі. Врешті усі, здається, зійшлися на тому, що дочекалися моменту, коли вже ніхто нікого не запитував про добровільність, а об’єднали так, як схотілося. За винятком Голубівської громади, жителі якої відгукнулася на запрошення увійти до Садівської ОТГ і «відірвались» від Лебединщини. Решта ж громад залишалися  самостійними.

Однак після згаданих подій літа щодо «примусового» об’єднання, міська та 22 сільських стали єдиною громадою. Це, зрозуміло, викликало необхідність розв’язувати майнові питання. Адже у спільній власності територіальних громад сіл району перебувало чимало майна, управляла ним (і досі це робить до моменту підписання актів прийому-передачі) Лебединська районна рада. 

Свого часу депутати міської ради ініціювали завчасну передачу цього майна. Ще 30 червня 2020 року вони звернулися до районних колег із закликом розглянути можливість передачі у власність усього майна, належного територіальним громадам сіл Лебединського району. За три тижні очільник міста завітав із цим зверненням на сесію районної ради. Але тоді, після нетривалого обговорення, районні депутати не стали розглядати це питання, а голова районної ради Василь Калита  наголосив, що його розгляд не на часі й законних підстав на передачу майна немає. А далі, видається, депутатам стало уже не до передачі майна.

Лише 22 жовтня районна рада «прокинулася». На розгляд сесії було внесено проєкт рішення  «Про передачу майна та установ, закладів зі спільної власності територіальної громади Лебединського району у комунальну власність Лебединської міської ради (ОТГ)». Попри останні дні своєї каденції міській раді довелося збирати сесію, аби прийняти його від районної ради. 30 листопада на розгляд депутатів винесли проєкт рішення  про прийняття цього майна, установ та закладів.

Відповідно, працівники цих районних установ втрачали визначеність у майбутніх посадах. Очевидно, це завадило 10 депутатам міської ради із 21 присутнього на сесії підтримати проєкт документу, і вони утрималися від голосування. У своїх виступах вони вимагали, аби згадані установи були прийняті до власності міської громади. Тож у результаті майно просто «зависло» в повітрі.

Однак уже за два дні, 2 грудня, було терміново скликане позачергове зібрання міських депутатів. Можливо, так склалося, а можливо, керівництво міста змогло навести непохитні аргументи, але на зібрання завітало вже 27 депутатів. Такої кількості обранців сесійна зала вже не бачила давно. Прийшли навіть ті, хто вже тривалий час не відвідував сесії: зокрема, Тетяна Рева, яка востаннє була присутньою 17 травня 2019 року, та  Віталій Хорохорін, який загалом пропустив 40 пленарних засідань.

На сесію винесли одне-єдине питання, яке «провалили» попереднього разу. Заступник міського голови Ольга Зікєєва детальніше розповіла про кожну установу, яка не потрапляла до списку майна, що пропонувалося прийняти у власність громади. Навіть не маючи офіційної фінансової документації від районної ради, посадовиця пояснила, які витрати ляжуть на бюджет, якщо прийняти до власності громади будинок дитячої та юнацької творчості, дитячо-юнацьку спортивну школу, центр професійного розвитку педагогічних працівників, територіальний центр соціального обслуговування та центр соціальних служб. Разом із долею цих установ мала вирішуватися і доля працівників. Фактично, вони залишаються без роботи, і не мають повної впевненості у тому, що потраплять в число тих, кому запропонують посаду у відповідних установах громади. Здається,  саме долею цих працівників і переймалися депутати, які не погоджувалися із «вибірковим» прийняттям закладів у власність громади. Після довготривалого обговорення, в якому взяли участь Ігор Губар, Сергій Костюков, Юрій Вердибоженко, Людмила Химич, Руслан Кравченко, Олександр Андреєв та заступник міського голови Олена Кірєєва, все ж перейшли до голосування. У підсумку проєкт рішення у запропонованій редакції таки прийняли. Із 10 депутатів, які при першому слуханні утримувалися, п’ятеро свою позицію так і не змінили, а Ігор Губар, Дмитро Коваленко, Руслан Кравченко та  Наталія Логвиненко цього разу проголосували «за».

Попереду у міськради кропітка робота над прийняттям майна у власність Лебединської громади. Комісія, яку очолила заступник міського голови Ольга Зікєєва, повинна завершити процес прийняття-передачі майна у дуже короткий термін – до 1 січня 2021 року.

Шкода, але доля працівників не прийнятих у власність громади установ поки залишається остаточно невизначеною.  Шкода, тому, що серед них багато висококваліфікованих фахівців, які можуть зробити вагомий внесок у розвиток Лебединської громади. Шкода і тому, що вони фактично стали заручниками отого непорозуміння між містом і районом. Отого, що завадило завчасно передати майно і вирішити усі навколомайнові питання. Зі створенням громади лебединському непорозумінню має прийти кінець. Тільки от чи вдасться відновити довіру тих лебединців, хто постраждає через відсутність співпраці?

Ігор КОЛЄСНІКОВ