Можна й не сумніватися, що більшість лебединців мають земельні ділянки, де вирощують різноманітні овочі та зелень, ягоди та фрукти. Так треба, щоб взимку не виникало проблем із вітамінами, екологічно вирощеними власноруч. У багатьох лебединців вони зберігаються у власних погрібцях. Завжди приємно «залізти» туди й дістати щось смачненьке на обід чи вечерю.
А там, як завжди у дбайливих господинь, багато усілякої всячини та смакоти: картопелька, бурячки, морква, цибуля та десятки баночок із помідорчиками, огірочками, яблуками та грушами. Але таке щастя має переважна більшість лебединців. На жаль, не всі жителі багатоповерхових будинків, мають змогу зберігати продукцію у власному підвальчику. Та й не кожен зможе виростити свій урожай. То звідки лебединці беруть овочі, щоб приготувати щось смачненьке та порадувати родину?
Саме з таким запитанням «ЖЛ» звернулася до жителів громади.
Наталія (36 років): – Скажу так: картопелька завжди є, а свій бурячок, моркву, цибульку, капусту тільки декілька місяців восени їмо, а далі купуємо в магазині або на базарі. Добре, коли у сквері Полуботка буває осінній учнівський ярмарок, де з навколишніх сіл дітвора привозить овочі на продаж. Там завжди й закуповуємо. Прикро, що в цьому році такого ярмарку не було.
Алла (39 років): – Консервація та картопля свої, все інше купую. Окрім літа та частини осені, всі овочі та фрукти з магазину або ринку. Для мене це зручно. Дещо консервую, але це вимушені заходи. Якщо б вистачало грошей на повноцінне харчування, ніхто б у банки не крутив. У розвинених країнах із нормальним доходом люди не консервують. А щодо якості покупних овочів, то, я думаю, більшість зі мною погодиться, що зимові огірки та помідори, це трава, а не овочі. Як колись співалось у рекламі «Юпі» – «ни вкуса, ни цвета, ни запаха». Так що на дотримання вимог їх виробництва я не дуже сподіваюсь.
Анатолій (37 років): – Більшу частину овочів маю із городу. Основним продуктом вважаю картоплю, яку зберігаю у власному підвалі багатоквартирного будинку. Частково зберігаю там капусту, моркву та буряки, але вони дуже швидко в’януть. Якщо чогось не вистачає, то купую на базарі.
Наталія (39 років): – Без зайвих вагань і перебільшення відповім, що немає нічого смачнішого, ніж мамина консервація та ще й з маминого врожаю! Тому, користуючись нагодою, через сторінки улюбленої газети щиро дякую мамі за кожен вирощений помідорчик та перчик, з любов’ю підготовлений для дітей та онучат.
Олена (52 роки): – Звідки овочі? З городу! Уже звикли літо проводити із сапою та лопатою. Ще не доводилося картоплю купувати. Це хіба що взимку огірочок на окрошку. Морозити таке не люблю. Та якщо добре подумати, то, можливо б, і все купувала, якби була впевнена у якості овочів.
Любов (53 роки): – Вистачає всього, але найбільше полюбляю купувати яблучка з Охтирки. Ох і смакота ж вони!
Іван (53 роки): – Не буду дуже оригiнальним у обговореннi сьогоднiшньої теми, скажу одне: аби не погріб, то стiл би був без овочiв та фруктiв! Ми, жителi аграрного регiону, трудимося на своїх городах із ранньої весни до пiзньої осенi, а тому на наших столах завжди знайдуться i картопелька з квашеною капустою, i огiрочки, i помiдорчики, i вiнегрет iз власних овочiв. У садках родять яблука та грушi, сливи, абрикоси, вишнi, алича та iншi фруктовi дерева. Я вже не говорю про вареники iз смородиною та порiчками, полуницею та шовковицею. I до кого б не зайшли в гостi, бiльшiсть людей пригощатиме вас овочами із власних городiв. Так, бо ми звикли розраховувати на самих себе! Хочу побажати всiм доброго здоров’я, сили й оптимiзму, бо скоро вже треба буде сiяти насiння для розсади цьогорiчного городнього сезону! Хай у вас щедро росте і родить домашня городина!
Оксана Карпенко, директор Лебединського ринку: – У мене 12 соток власного огороду, де я постійно вирощую картоплю, цибулю, буряк, моркву, огірки та помідори. Деякі овочі та фрукти заморожую у морозильній камері. А якщо взимку хочеться спробувати щось свіженьке, купую на нашому ринку.
Василь (71 рік): – Власного городу не маю, адже проживаю у багатоквартирному будинку. Але мій справжній город – це майже 2 гектари нашого лебединського продовольчого ринку. Вже багато років купую там різноманітні овочі і фрукти, але тільки у наших жителів Лебединщини, які вирощують сільськогосподарську продукцію на власній землі. У мене є перевірені продавці, яким я довіряю. До привезеного товару із півдня країни навіть не підходжу, адже знаю, як і чим його обробляють.
Які ж таки трудолюбиві наші лебединці! Як добре, що серед них багато тих, хто знаходить час і сили, аби виростити щось смачненьке на власному городі. Одразу видно, що українці – народ, який дбає, щоб на столі завжди були хліб і до хліба.
Ігор КОЛЄСНІКОВ
