Навряд чи знайдеться такий лебединець, якого б влаштовувала центральна частина його рідного міста. Здається, кожен би хотів, аби місто було найкращим, чистим, красивим, щоб усі вулиці виглядали привітно й затишно. І особливо центр міста – привабливим та урочистим, адже це його візитівка. Так хочеться у вихідний посидіти у затишному парку, помилуватися його красою та подихати свіжим повітрям. А поряд на ігровому майданчику бавилися б діти, а світ би уявлявся таким спокійним і безтурботним. Такі моменти кожному вкрай потрібні, адже будні часто-густо не дають насолоджуватися життям. Лебедин у різні часи свого існування по-особливому був красивим і затишним для багатьох поколінь його жителів, багатьох керівників. І кожен із них намагався внести щось незвичне і неймовірне в його архітектуру. Нинішнє покоління лебединців теж хоче зробити його красивим і захоплюючим.
Завдяки фінансовій підтримці Івана Лозового, сквер Павла Полуботка став таким собі європейським острівцем затишку, відпочинку і краси. Жителі та гості Лебедина захоплюються його красою і завжди поспішають сюди, щоб насолодитися комфортом.
На прохання одного із наших читачів «ЖЛ» запропонувала дописувачам поділитися власними думками з приводу благоустрою центральної частини нашого міста. То чого ж хочуть наші лебединці?
Василь Безкоровайний: – Ця тема була і залишиться актуальною, допоки наше місто не стане зразковим і відповідатиме певним вимогам. Без сумніву, всі ми повинні намагатися зробити його найкращим. Насамперед, має бути генеральний план Лебедина, а вже відходячи від нього, місто повинно розбудовуватися і покращуватися. Центральна частина міста, потребує кардинальних змін. Ось погляньте, яких тільки дерев не посаджено в центрі. На мою думку, вони мають бути однаковими, а підрізати та формувати їх крону повинні фахівці, а не ті, кому заманеться. Зупинки громадського транспорту мають відповідати певним вимогам. У парках і скверах пішохідні доріжки повинні бути не асфальтовані, а викладені з плитки. Лавки мають стояти так, щоб недобросовісні відвідувачі не могли «тягати» їх з місця на місце. Пам’ятник Тарасу Шевченку бажано перенести й встановити на початку вулиці Першогвардійської, де є будинок, у якому перебував Великий Кобзар, і де закладений пам’ятний камінь. На місці нинішнього пам’ятника треба встановити капличку на знак того, що колись тут стояв храм. Нинішній фонтан у цьому сквері не відповідає ніяким вимогам. Я б його відреставрував і встановив на нього ту композицію лебедів, яка нині розташовується поруч. Напис «Я люблю Лебедин» встановив би на місці, завжди обідраної дошки оголошень. Також обмежив би рух та стоянку різноманітного транспорту в центрі міста. Для виконання якихось окремих робіт великих грошей не треба, тому по можливості вже з весни наступного року роботи з покращення благоустрою міста треба розпочинати.
Наталія: – Центр повинен бути таким, щоб не тільки містянам не було соромно, що вони живуть у Лебедині, а й жителям сіл, що увійшли до складу новоствореної громади. Бо у деяких селах району центр кращий ніж у місті. Думаю, що інфраструктура центру повинна включати в себе не тільки фонтани та доріжки, але й доступні вбиральні, благоустроєні зони відпочинку, місця для дозвілля малечі. Якщо підсумувати, то сьогодні центру в нас немає.
Любов: – У громади повинен бути центр міста. І це не тільки парк Лозового, де красиво і затишно. Це має бути набагато більша територія з доріжками і зонами відпочинку. Є робота для роздумів, ідей та їх впровадження. Гадаю, що покращувати його стан треба.
Інна: – Особисто мені хотілося, щоб центр міста виглядав так, аби кожного разу туди хотілося прийти із сім’єю та друзями і цікаво провести час. Звісно, що новий сквер тільки радує око. Впевнена, що влада та більша частина жителів нашого чудового міста хоче бачити Лебедин гарним. Але, на жаль, поруч із нами є такі, кому ця краса не потрібна. Не проходить і дня, як окремі лебединці знищують красу свого міста. А от, що папірець чи пляшка не може потрапити до смітника, звісно ж, винні влада та президент. Тому для центру нашого міста можна зробити багато чого гарного… Наприклад, прикрасити парк Шевченка, зробити гарні тротуари, посадити квіти і, звісно, придумати щось цікаве для дітей. Бо ми часто влітку гуляємо там із синочком. А ще реставрувати фонтан і зробити біотуалет. Людям же ніде справляти власні потреби. Але яке б місто в нас не було, все одно воно найгарніше та найкраще.
Анатолій Глух: – Дякую «ЖЛ», що відгукнулася на мою пропозицію поспілкуватися з приводу теми нинішнього обговорення. Завжди мріяв, щоб наше місто відповідало європейським стандартам і завжди радувало око жителів та гостей. Маю певні пропозиції з покращення центральної частини. Дорожнє покриття вулиці Героїв Майдану я б замінив на бруківку і зробив її пішохідною з усіма зручностями, а центральну частину Соборної площі відкрив би для вільного проїзду. Вона завжди слугувала певною транспортною розв’язкою для автомобілів. Для таксі знайшов би інше місце очікування пасажирів, а не там, де нині воно розташоване. Я б реставрував центральний парк із пам’ятником Тарасу Шевченку. Зробив би пішохідні доріжки із плитки. Наявні лавки встановив би так, щоб ніхто не зміг їх зрушити з місця. А ще хотілося, щоб тут стояли красиві та затишні альтанки, а навкруги росли б дерева, буяли квіти. Великих інвестицій для цього не треба, а тільки бажання зробити своє місто красивим і затишним.
Приємно, що наші читачі пропонують власні думки для покращення центру міста. Без сумніву, одна із частин скверу Павла Полуботка є окрасою Лебедина, зразком ландшафтного дизайну. Але чи варто чекати чергових інвестицій, щоб зробити рідне місто привабливішим. Не тільки центр, а й міські вулиці ми маємо спільними зусиллями робити красивими й затишними. Просто вийдіть із власного двору чи під’їзду і погляньте навколо: скільки всього можна зробити для рідного Лебедина.
«Слухав» громаду Ігор КОЛЄСНІКОВ
