Діти – наше майбутнє, наше життя. Діти – це щирі усмішки й теплі обійми, лагідні слова й ніжні колискові, широко відкриті оченята й допитливі носики, чепурненькі кіски й неслухняні чубчики. Ці малюки завтра стануть продовжувачами нашого роду, наслідувачами споконвічних родинних традицій. Кожна сім’я мріє та чекає народження дітей, адже це – радість батьківства, допомога в пошанних роках. Та, крім щастя, це й велика відповідальність, увага усієї родини, чималі турботи та, обов’язково, витрати. Бо дитині потрібно все у повному розумінні цього слова.
На жаль, із кожним роком народжуваність в Україні, та й на Лебединщині різко падає. І на це є ряд об’єктивних та суб’єктивних причин. Нові сім’ї не поспішають народжувати дітей, адже сподіваються спочатку міцно стати на ноги. Але минає час, і молоді родини розуміють, що вкрай складно не тільки народити, а й виховати дитину. Тому дехто, вже маючи сина або доньку, більше не наважується на такий відповідальний крок. Хоча у нас на Лебединщині живуть десятки багатодітних родин, які виховують п’ятеро і більше дітей, радіючи щасливому материнству та батьківству.
«ЖЛ» вирішила поцікавитися у лебединців цим непростим запитанням. І ось про що ми дізналися.
Наталія (39 років): – Цікаве питання і, на мою думку, кожна повноцінна родина підходить до його вирішення по-своєму. Я відповім від протилежного, дитина має бути, і не одна. А там уже, хто як вирішить і хто як зможе. Хоча я мама лише однієї доньки, чому безмежно рада, але думаю, що кожна наступна дитина примножує материнське і батьківське щастя.
Інна (26 років): – Діти – це найкраще, що є в нашому житті. Особисто я після народження синочка зрозуміла, як це отримувати задоволення від життя. На мою думку, в родині повинно бути двоє діточок, але тільки тоді, коли батьки готові до цього, а не тоді коли: «От так у всіх і у мене так буде». Діти, звісно, це чудово, але й не дешево, особливо, коли хочеш дитині дати найкраще, найсмачніше та найгарніше. Поки діти маленькі і потреби маленькі, проте треба пам’ятати, що діти ростуть, що їх треба зібрати до садочка, до школи, дати гідну освіту, і взагалі допомагати та підтримувати по життю, як це роблять мої батьки. Їм нелегко було ставити нас із братом на ноги, але незважаючи на всі ті труднощі, нас ніколи не залишали на бабусь. Батьки встигали працювати і виховувати нас, завжди і скрізь ми були разом. Згадуючи дитинство, я впевнено можу сказати, що воно було щасливим, адже батьки робили все можливе, щоб у нас із братом було найкраще. Сьогодні у мене один син і я дарую йому кожну хвилину свого життя. Діти ж бувають маленькими всього один раз. Поки що у моїх планах немає народжувати другу дитину, але щиро дякую батькам, що маю найкращого у світі брата, з яким можу розділити горе і радість, і знаю, що він мене завжди підтримає та допоможе. Я впевнена, що так буде завжди.
Наталія (36 років): – Особисто для мене, в сім’ї двох дітей достатньо. Щодо турботи, уваги, то потрібно намагатися давати дітям те, чого хотілося вам у дитинстві, але ваші батьки з тих чи інших причин не змогли дати. Слід якнайбільше приділяти дітям уваги, бо зараз вони живуть у телефонах, а їм потрібне живе спілкування. І в першу чергу, це спілкування має бути з батьками. Завжди намагаюся бути гарною мамою, а для старшої доньки мамою і подругою.
Алла (39 років): – У мене одна дитина, і мені цілком цього достатньо. Я завжди хотіла одну дитину, так і сталось. Моєму сину 16 років, навчання та репетитори до ЗНО вартують дуже дорого. Допомоги від держави не отримую, крутимося самі. Зовсім нічого – це коли немає жодної дитини. Це не трагедія, а особистий вибір людини.
Анатолій (37 років): – І хоча я батько лише одного сина, дуже пишаюся цим. Знаю, розумію і хотів би, щоб у нього був братик чи сестричка, але відчуваю, що в нинішніх умовах це зробити важко. Вважаю, що в повноцінній родині має бути саме двоє дітей.
Ольга (32 роки): – Особисто я ще не мама, тільки тітонька для свого 9-річного племінника, але дуже хочу своїх діток. А взагалі вважаю, що кількість дітей у родині має бути такою, аби батьки мали фінансову спроможність і, звичайно ж, душевні сили, аби виховати цих діток у любові і достатку, якомусь мінімальному, хоча б.
Сергій (55 років): – Одна дитина – це нічого, дві – це по нулям, а три – це ви залишаєте за собою одну людинку на землі. ТАК ГЛАСИТЬ НАРОДНА МУДРІСТЬ.
Любов (53 роки): – Скільки мати дітей, це справа кожної родини, але як би держава підтримувала достойним чином допомоги на дітей, якби мінімальна зарплата батьків була такою, що відповідає нашим цінам та тарифам, то я думаю, що у багатьох родинах було б не по одній дитині. А так маємо те, що маємо. Я двома руками за дітей, але ж усі абсолютно розуміють, як у наш час важко нагодувати і поставити на ноги дітей у багатодітних родинах. Все одно, діти – наше майбутнє і повинна бути достойна зарплата або підтримка держави. До речі, серед моїх знайомих є родини, які народжували дітей, жили дружно і тут знову ж та сама проблема з роботами, коли батько має їхати на заробітки. Через це десятки та сотні родин розлучаються. Це є проблемою сьогодення, адже хотілося б, щоб усі діти жили у повних родинах.
Тамара (50 років): – Щодо розмов про дітей я дуже забобонна, боюся зурочити будь-яку малечу чи вже дорослих. Тому не наголошуватиму про народження та виховання. Люблю дітей, коли вони маленькі. Люблю, коли вони дорослішають. Та якби всі наші батьки дивилися на користь дитини у сім’ї, витрати на неї, народжували з погляду на можливості, то половини з нас не народилося би взагалі. А так ми живемо і створюємо родини, допомагаємо своїм дітям, а вони – нам. Це обов’язкова лінія у житті кожної свідомої людини. Коли у родині двоє-троє, а то й четверо – не дивлячись на нестатки, дім наповнений радістю. На жаль, сьогодні на першому плані не родинне щастя, а достаток. Тому живуть «для себе», бо «не можуть собі дозволити» таку розкіш, як діти…
Іван (53 роки): – Щодо участi в обговореннi цього питання, довго думати не вважаю за потрiбне. Та й що тут обговорювати? У сім’i має бути стiльки дiтей, скiльки Бог пошле. Батьки повиннi розумiти, що при плануваннi народження дитини, вони беруть на себе вiдповiдальнiсть, як фiзичного здоров’я та розвитку, так i виховання. На жаль, про функцiю виховну дуже часто забувають. Маємо пам’ятати, що дiти сканують поведiнку дорослих у сім’i! I за виховання дiтей вiдповiдальнiсть лежить на батьках. Отже, чим вимогливiшi у вихованнi батьки, тим бiльш вiдповiдальною та ввiчливою буде дитина в подальшому життi, а вiдтак, i в школi, i в позашкiльному життi, матимемо маленького ВIДПОВIДАЛЬНОГО, НЕБАЙДУЖОГО, ВВIЧЛИВОГО ГРОМАДЯНИНА. Ми, дорослi, маємо це пам’ятати та бути прикладом для своїх дiтей!
На жаль, більшість наших респондентів наголошують на тому, що нині дуже складно мати дітей. Напевно, через нестачу коштів та мізерну допомогу від держави при народженні дитини. Це реалії сьогодення. Але якби там не було, лебединці погоджуються народжувати і виховувати дітей.
І в у цьому радість та щастя справжнього людського життя. Нехай завжди народжуються маленькі лебединці, які, без сумніву, стануть окрасою світлого майбутнього нашого краю.
Батько двох дітей Ігор КОЛЄСНІКОВ
