Хто сьогодні виховує наших дітей? Чи не у кожного знайдеться своя відповідь. Але наскільки вона правильна, ми побачимо лише згодом. «ЖЛ» наважилася звернутися із цим запитанням до лебединців під час традиційного п’ятничного обговорення. Дуже приємно, що наші читачі стали активними співрозмовниками та поділилися думками з приводу навчання і виховання взагалі, та про перебіг навчального процесу у карантинних обмеженнях. То хто ж має виховувати наших дітей – ми, батьки, чи школа? Бо ж інколи складається враження, що батьки, віддавши у 6 років свою дитину до школи, переклали на вчителів завдання не тільки навчати, а й виховувати. Чи правильно це?
Наталія (40 років): – Моя думка, в першу чергу, батьки, батьки, і ще раз батьки. Так, звичайно, школа, суспільство, оточення також вплинуть, додадуть штрихи виховання, але фундамент закласти повинні батьки і найголовніше – не словом, а прикладом! У школи є освітні, виховні, розвиваючи функції і ще маса завдань. Але ж не будемо кривити душею, деякі батьки повністю перекладають виховання дитини на вчителів та вихователів. Це, на мою думку, не правильно. Повинен бути симбіоз, міцний зв’язок між дитиною, сім’єю, школою. Наприклад, можливо, хтось із батьків не в змозі виховати патріотизм у дитини, тут школа може допомогти. Батьки ж у свою чергу не повинні руйнувати авторитет вчителя в очах дитини. Є маса нюансів, і всі ситуації унікальні. Лише разом, лише в спільній праці можна виховати ЛЮДИНУ!!! Але основа – це сім’я!
Лілія (43 роки): – Я також вважаю, що вихованням повинні займатися, в першу чергу, батьки. Саме від того, що батьки «закладуть» у дитину, яке ставлення до людей, речей, що оточують її, залежать подальші вчинки, дії в дорослому житті людини. Це як коріння у дерева: яке посадимо, як його підживимо, такі гілки, таке листя, такі й плоди будуть. Раніше більше поважали професію вчителя. Це були ніби всезнаючі боги, яких цінували, дивилися, як на авторитет. А що зараз?! Вчитель – ніхто, зауваження не можна давати, щоб не травмувати «чадо», погану оцінку не можна ставити, бо це ж дитина якогось «пупа». Та й батьки зараз уже не ті. Але все ж, великий вплив на дітей дає суспільство, оточення, друзі, думки інших.
Анатолій (37 років): – Розмова цікава і повчальна тема для всіх нас. На жаль, сьогодні дуже багато батьків перекладає виховання на школу. Так не повинно бути. Щоб виховати добру, чуйну та порядну людину, повинен без перебоїв працювати трикутник: дитина – батьки – школа. Я, як батько сина-підлітка, живу і працюю саме за таким принципом. Не розібравшись, нікого і ні в чому не звинувачуватиму, і не перекладатиму провину на когось. Батьки, поверніться обличчям до школи та своїх дітей, і ви побачите результат.
Любов (53 роки): – Тема дуже цікава. Хоча мої доньки уже дорослі, маю трьох онуків, та з темою молоді тісно пов’язана. Звичайно, батьки закладають «фундамент», але навчальний заклад відіграє також дуже велику роль у вихованні. І вже не один рік бачу на практиці, як у нашому Лебединському медичному коледжі цьому питанню приділяється ВЕЛИЧЕЗНА увага. Скажу з упевненістю, що у нас щодня поряд із навчанням проводиться повноцінна виховна робота. Студенти це відчувають і позитивно реагують. Але не треба залишати поза увагою наші соціальні мережі, те «виховання» і пріоритети життя, які вони іноді демонструють. І це також є відсотком формування свідомості підлітка. Виховували нас, треба виховувати і нам, у майбутньому виховуватимуть і наші діти та онуки. Хотілось би, щоб вони жили краще ніж ми.
Алла (39 років): – Школа має займатись навчанням, а виховання йде з сім’ї. Виховує дитину родина. А школа дає інформацію. Усе відносно: те, що для одного виглядає як вихована дитина, для іншого – ідеальна жертва для насильства. Це вже з психології. Давайте будемо чесними: немає в нашій країні ніякого справжнього піклування про дітей. І це не про школу, це взагалі. Дітьми просто зручно прикриватися і заявляти, що діти – це святе, діти – наше все. Одягати такі типу «дитячі вишиванки». Єдині, кому потрібні ці діти, – це їхні батьки. Коли в батьків є фінансова можливість, діти розвиваються, навчаються, обирають шлях. Коли ж немає – школа дасть стандартний пакет навичок та знань.
Інна (26 років): – Пропрацювавши в школі три роки, скажу чесно, що дітей легше навчати, чим батькам щось пояснити. Навчання – це спільна робота як школи, так і батьків, але ж деякі батьки все перекладають на школу. Дитина забуває систематично зошит, книгу – школа винна. Дитина не виконала уроки – також школа винна. А в багатьох батьків завжди хата скраю. Згадуючи свої шкільні роки, скажу, що зі мною займалися як учителі, так і батьки, так і репетитори. І за 9 років не пам’ятаю, щоб батьки говорили щось погане про школу. І за двійку наказували мене, а не вчителя. Хочу сказати, виховуйте, в першу чергу, самого себе, тому що діти беруть приклад із вас. Хто винен у тому, що іноді наші діти «качають» права? Ми, батьки, адже іноді ми цьому їх навчаємо. Варто пам’ятати про свої права і обов’язки.
Іван (53 роки): – Одвiчна тема виховання дітей. Дуже багато обговорень з цього приводу читаю в ЗМI та в iнтернетi, отож, і сам хочу висловитися. На мою думку, основи виховання закладаються саме в сім’ї. Для дитини найавторитетнiшi люди в свiтi – батьки. Сім’я, родина мають вирiшальну роль у закладеннi моралi та людських цiнностей доньцi чи синовi. Дитина зростає в атмосферi сім’ї, дивиться на поведiнку батькiв, на манеру їхнього спiлкування, на традицiї. Дитячий садок та школа також невiд’ємні складові виховання дитини, але на першому мiсцi в моєму рейтингу виховання – родина.
Ольга (57 років): – Вчителем працювала з 1985-го до 2015 року. До 2000-х років це була одна школа. Далі, з розвитком інтернету, використанням різноманітних ґаджетів, усіляких допоміжних посібників, де все вже зроблено, але не учнями, школа почала змінюватися. Батьки повністю почали покладатися на всі ці «премудрі підказки», вчителі почали їх використовувати в своїй роботі. І всі стали віддалятися одне від одного. Це в навчальному процесі. У вихованні ще складніше. Якщо у 80-90-х роках діти не знали про суїциди, про те, що можна маніпулювати вчителями і батьками, то у 2000-х все стало по-іншому. Із розвитком науково-технічного прогресу, який змінив наше життя (в кращу чи гіршу сторони – це також питання для обговорення) школярі перестали бути рухливими, активними, вихованими, допитливими. Сучасні фільми, книги-фентезі, супергерої часто «відірвані» від земного життя та пропагують насильство. Батьки не можуть контролювати своїх чад, а вчителі вже стали не в авторитеті. Та основна функція виховання, вважаю, відводиться сім’ї. Сімейні традиції, стосунки, відповідальність батьків за дітей – це основа виховання молодого покоління. Школа – другорядна ланка виховання, але сім’я і школа не повинні існувати окремо. Батьки не мають повністю перекладати свою відповідальність за виховання на школу, а школа – на батьків. Всі повинні працювати «в унісон»!
Тетяна Нездоймишапка, керівник Лебединського ЗЗСО І-ІІІ ступенів №5: – Відповідальність за навчання та виховання дітей – одна із найголовніших задач дорослих. Саме виховання беззаперечно розпочинається в сім’ї, від самого народження дитини. Спочатку батьки словом, ділом, вчинками та власною поведінкою виховують своїх дітей. І ні в якому разі слово не повинно розходитися з ділом. Змалечку батьки повинні подавати власний, позитивний приклад. Чи не увесь свій вільний час батьки мають допомагати дітям освоюватися в житті. З цього приводу дуже часто пригадується прислів’я: «Ребенок учится тому, что видит у себя в дому». Не треба забувати, що все починається з дому. А вже тоді, коли дитина вперше переступає поріг школи, до її виховання долучається педагог, який своїм прикладом повинен допомагати батькам у вихованні дитини. Він прищеплює любов, взаємоповагу, взаєморозуміння, взаємопідтримку, довіру. І вже тоді, коли буде тісна співпраця вчителя і батьків, можна виховати справжню людину із добрими рисами характеру.
Валентина Верхова, керівник Лебединського ЗЗСО І-ІІІ ступенів №6: – У жодному разі не можна відокремлювати батьків від школи і навпаки. Лише у тісній співпраці ми зможемо не тільки навчити, а й виховати дитину. Співпраця з батьками – пріоритетний і головний напрямок нашої роботи. Ми ніколи не втрачали зв’язку з родиною учня. Саме для дитини школа є другою домівкою, де кожен повинен почуватися своїм, рідним і потрібним. Для нас, батьки дітей – друзі, партнери і помічники. Ми спільно створюємо належні умови для повноцінного навчання та виховання дитини. Перебування дитини в школі від початку до кінця наповнене повноцінною роботою адміністрації та всього педагогічного колективу. Наша школа живе за принципом: «Родина за здоровий спосіб життя». І у слові родина ми розуміємо всіх її членів: батьків, дітей та школу. Саме в таких родинних умовах ми виховуємо справжнього громадянина суспільства. І наші стосунки проходять не тільки в стінах школи. Коли були на те умови, вчителі відвідували родини своїх учнів, і не обов’язково для перевірки умов, у яких перебуває дитина вдома, а для зміцнення стосунків школи і батьків. Ми завжди йдемо до взаєморозуміння, і результат нашої співпраці завжди буде позитивним та продуктивним.
Знайшлися бажаючі відповісти на це питання і серед відвідувачів сайту «ЖЛ». Серед них 80% назвали головним приклад батьків, а 20% – поклали рівну відповідальність на школу та батьків. Наші респонденти – як батьки, так і освітні заклади міста – роблять усе, щоб дитина стала порядним, відповідальним і обов’язково, вихованим членом суспільства. Віримо в те, що так і буде.
Ігор КОЛЄСНІКОВ
