Сьогодні нас закликають не збиратися у гурт понад 10 осіб – через необхідність протистояти поширенню коронавірусу країною. Навіть попри те, що мова у цьому матеріалі йтиме про зібрання більш ніж 40 тисяч жителів Лебединщини, не вважаймо його таким, що порушує пандемічні заборони. Бо, незважаючи на всі виклики сьогодення, країна поволі рухається обраним раніше шляхом об’єднання територіальних громад, як основи територіального устрою України. А що ж із Лебединською громадою? Про це та інші аспекти – у розмові із Лебединським міським головою Олександром БАКЛИКОВИМ.
ПЕРЕДУМОВИ. У звіті голови райдержадміністрації Віктора Химича про роботу за 2019 рік зазначено, що станом на 1 січня 2020 року ініціатив щодо об’єднання у єдину спроможну територіальну громаду від Лебединської міської ради до сільських рад не надходило. Відповідно, жодна із сільрад, які межують із Лебедином, не ініціювали приєднання до міста.
27 лютого на сесії районної ради після виступу Віктора Химича міський голова Олександр Бакликов спростував це твердження, нагадавши присутнім про ті зібрання із сільськими головами, на яких йшла мова про створення Лебединської ОТГ. Окрім того, за кілька днів до сесії міськвиконком надіслав сільським радам Лебединщини лист із пропозицією об’єднання.
На початку березня Олександр Бакликов запросив журналістів на зустріч, присвячену об’єднанню громади. Він пояснив, що у 2018 році процес об’єднання територіальних громад перетворився на приєднання сільських громад до міст обласного значення. Відтоді право ініціативи щодо створення ОТГ належить саме представникам сільських громад.
Якщо умовно розділити організаційний процес приєднання на 6 етапів, то 5 із них – затвердження положення про громадські слухання, проведення цих самих громадських слухань, затвердження їх результатів тощо – належить виконати саме представникам сільських територій.
І тільки на 6 етапі до роботи долучається міська влада. Йдеться про прийняття на сесії міськради рішення про приєднання конкретної сільської ради.
– Але навіть оці п’ять перших кроків ми не збираємося стояти осторонь. Я вже неодноразово наголошував – ми готові допомагати у підготовці необхідних матеріалів для організації громадських слухань, зборів і проведення усіх необхідних процедур, – пояснює Олександр Бакликов. – Сьогодні багато коштів із сільських бюджетів під тим чи іншим приводом передаються на районний рівень. Навіть ті витрати, які не повинні ніколи нікуди передаватися. До прикладу, за 2018 рік обсяг зведеного районного бюджету склав 94 млн. гривень. Із них 60 млн. – районний, і лише 34 млн. – кошти сільських рад. Це не так багато, але й від цього частину забрали.
Дуже багато змін ми побачили, наприклад, у лікарні, на яку теж забирали частину сільських коштів? Якщо у Тростянці у 2018 році бюджет лікарні складав 35 млн., то у Лебединсько-Михайлівській ЦРЛ – 74,5 млн. Але порівняти їх – це небо і земля.
Однак, видається, що у завершенні процесу об’єднання зацікавлені не всі. Так, за словами міського голови, свого часу Офіс реформ організовував зустріч у Лебедині із представниками громад Лебединщини щодо об’єднання. Зібрати сільських очільників запропонували із допомогою райдерж-адміністрації. Однак на заході була присутня лише одна сільська голова, та й то після особистого дзвінка. Зі слів сільських голів, про зустріч їм ніхто нічого не повідомляв.
– Саме тоді ми й вирішили написати листа на кожну сільську раду окремо про ініціацію процесу приєднання до громади. Якщо почнемо до жовтня процес об’єднання громади, то увійдемо у реформу планово. А незалежно від того, кого громада обере головою нової ОТГ, проблем буде багато – передача майна, формування бюджету тощо. Тим більше, що активна підготовка бюджету наступного року починається вже у вересні. Чим раніше ми почнемо, тим простіше і менш болісно проходитимуть усі ці процеси у новоствореній громаді.
У будь-якому випадку, у жовтні місцеві вибори вже відбуватимуться до Лебединської об’єднаної громади. Звичайно, для цього держава ще має завершити свою частину роботи – власне, саму адміністративно-територіальну реформу.
– Я радий, що ми спільними зусиллями втримали громаду у межах району. Ще коли у 2016 році прораховували із нашими фахівцями наявну податкову базу, то ОТГ із населенням менше 20 тисяч може бути проблематичною. Від 20 до 40 тисяч жителів – саме те. За всіма прогнозами, наша громада може бути спроможною і самодостатньою. Плюс на сьогодні маємо два органи управління на Лебединщині – міську та районну владу, два відділи освіти, культури, управління соціального захисту. У нас всього по два. В ОТГ ці структури працюватимуть на всю громаду, але витрати будуть менші. А подвійне – недоцільне вже сьогодні.
Після розсилання листів Олександр Бакликов спілкувався з одним із сільських голів. Той запропонував обговорити питання з усіма очільниками сільрад тільки не у районній державній адміністрації, а на так би мовити «своїй» території.
– Однозначно потрібна дорожня карта – по кожній сільській раді, кожному населеному пункту. Щоб усі чітко розуміли, що ми робитимемо у 2021-у, 2022 роках і далі. Щоб люди усвідомили, яка їм користь від об’єднання. Щоб ми максимально ефективно використовували усі наявні ресурси для розвитку громади.
Відповів міський голова і на конкретні питання, що назбиралися у редакції «ЖЛ».
ЖЛ: – Скільки теоретично можуть тривати оті 5 залежних від сільських рад кроків до об’єднання?
О.Б.: – Теоретично? 2-3 місяці. Але можна робити й швидше. Ніхто не забороняє збирати позачергові сесії, проводити їх за скороченою процедурою. Головне, витримати всі вимоги законодавства, аби потім ніхто не міг оскаржити результатів вибору громади. Це якщо є політична воля і воля громади. Було б доцільно, щоб цей процес розпочали відразу кілька сільських рад, аби потім міська рада не приймала рішення про приєднання кожної із них окремо.
ЖЛ: – Звідки візьмуться гроші на розвиток громади?
О.Б.: – Якщо взяти бюджет Лебедина, то на адміністративні витрати міськради йде від 17 до 20%. На утримання всього апарату! Можете поцікавитися, скільки у відсотковому відношенні займають ці витрати в сільських радах. Там пропорції зовсім інші.
У Лебедині завжди говорили, що не вистачає коштів. Не вистачає на освіту – і брали гроші з батьків, на дороги – і їздили по ямах, на техніку – я прийшов у 2015 році, і в «Комбінаті благоустрою» та на «Водоканалі» була техніка старіша за нас із вами (присутніми журналістами – ред.).
Але навіть у тому невеликому бюджеті, який маємо, ми щороку знаходимо можливість і техніку нову придбати, і виконувати великий обсяг дорожніх робіт. Це можливо за рахунок залучення всіх фінансових ресурсів та економних витрат. При чому значна частка фінансується саме за рахунок Лебедина. Ось і виникає питання – може, у тих 94 млн.грн. (на 2018 рік) зведеного районного бюджету теж є резерви? Тому й доцільно створити громаду, щоб не було дублювання функцій – подвійних органів управління.
ЖЛ: – Уявімо людину, яка працює в одному із «подвійних органів». Зараз у неї робота, а як буде далі? На що їй сподіватися? Наскільки зміняться штатні розписи організацій у майбутній ОТГ?
О.Б.: – Все залежить винятково від усіх нас. Якщо ми працюватимемо в інтересах всієї громади, то будемо залучати усіх фахівців – усі вони практично мешканці нашого міста. Але із роботою вони отримуватимуть і відповідні обов’язки. Щоб не просто отримували зарплату, а й відпрацьовували її в інтересах громади.
На жаль, у нас немає доступу до всієї необхідної інформації – штати, витрати. Маємо тільки певні загальні цифри, тому не можемо аналізувати конкретно. Але це – справа досить стислих термінів, щоб застереження і сподівання були виправдані. У будь-якому випадку громада буде створена, а від того, що ми «гальмуємо», тільки гірше.
Чим раніше ми ініціюємо процес об’єднання, тим раніше зможемо людям, які працюють у цих структурах, дати конкретну відповідь, когось перенавчити, когось перевести на інше місце роботи.
ЖЛ: – А як щодо представництва сільських громад у раді об’єднаної громади?
О.Б.: – Якщо це відбуватиметься сьогодні, то сільські голови увійдуть до виконкому, як старости. За діючим законодавством, після жовтневих виборів діятиме приблизно така сама система управління, як і нині – 1 голова ОТГ і 34 депутати. Це визначено виборчим кодексом за кількістю проживаючого населення. Крім того, держава має ще завершити усі процеси щодо упорядкування законодавства у частині ОТГ, у тому числі щодо виборчих округів у громадах.
ЖЛ: – Під час останньої сесії районної ради голова районної ради звернувся до зали із риторичним питанням «Кому більше потрібне об’єднання, місту чи селу?». Ваша думка щодо цього.
О.Б.: – Вважаю це питання недоречним, із розряду «що було перше – курка чи яйце?». Об’єднання потрібне всім нам, якщо ми хочемо мати спроможну громаду.
На сьогодні м.Лебедин фінансується по бюджету як ОТГ, зокрема у частині податків. Але багато питань ми не можемо вирішити якраз через відсутність статусу ОТГ. З іншого боку, сільські ради нині теж мало що вирішують самостійно.
Сьогодні ми маємо такі аморфні організаційні структури як райдержадміністрація і районна рада. Вони мають певні повноваження і значний фінансовий ресурс, але вся відповідальність при цьому лежить на сільських радах.
Пригадайте «перипетії» із червленівським шкільним автобусом, курганським автобусом? Районна рада і райдержадміністрація говорять – це ж повноваження місцевих органів влади, тобто сільської і міської рад. А гроші стікаються до загального районного бюджету!
Те ж саме по інсуліну – фінансування «йде» районній лікарні, але щороку під різними приводами із сільських рад «видушуються» додаткові кошти, в тому числі на оплату ліків інсулінозалежним. Вони не повинні цього робити – це їхнє право, але не обов’язок.
Тому не можна визначити, кому більше потрібне об’єднання. Право ініціювати створення ОТГ – за сільськими радами. А, між іншим, Лебединщина сьогодні вже втратила десятки мільйонів гривень, не створивши громади раніше. І ці недоотримані кошти пішли б на розвиток саме сільських територій, а не міста, бо ж вони нараховуються саме на кількість жителів сіл.
ЖЛ: – Свого часу доводилося чути про можливі спільні проєкти у об’єднаній громаді. Це про що?
О.Б.: – Це – одна із причин необхідності створити громаду, про що ми зазначали і в листі до очільників сіл. Можна і треба використовувати всі наявні ресурси. Я, наприклад, пропонував Бишкінському сільському голові – у вас є закрита школа, чому б не зробити там спільний дитячий табір? Щоправда, нині в цьому приміщенні обліковується районна державна адміністрація та кілька її управлінь, але ж воно пустує! Так чому ми відправляємо наших дітей кудись, витрачаючи на це чималі бюджетні кошти, якщо можна облаштувати відпочинок «на місці»? Не потрібно навіть нічого нового будувати, може, хіба знадобиться якийсь косметичний ремонт і все. Взяти, задіяти це майно, щоб працювало на громаду і влітку, і взимку. До того ж, це потрібно нашим дітям, які сьогодні дуже мало бувають на природі, віддаючи перевагу ґаджетам.
Сподіваюся, що ми спільно зможемо донести нашим жителям – і села, і міста, – нічого не треба боятися. Працюючи, можна вирішити будь-яку проблему: щодня, потроху, але орієнтуючись на розвиток. Ось ніхто не вірив, що капітально відремонтується дорога на вулицях Вокзальній чи Першогвардійській, що в «Комбінаті благоустрою» нової техніки буде більше за водіїв… А воно все є! Головне не красти, і тоді все матимемо. У тому ж, що все у нас складеться добре, я переконаний на 200%.
ЖЛ: – Відколи стало можливим об’єднання-приєднання, чи була хоч якась ініціатива від сільських голів хоча б до діалогу із міською владою?
О.Б.: – Особисто я спілкувався із багатьма сільськими головами. Іноді навіть були змушені зустрічатися в темну пору доби, щоб не побачили, що «із Бакликовим зустрічаються». Говорили й із представниками бюджетоутворюючих підприємств. Однак як тільки виходимо на прийняття конкретних рішень, раптом все гальмується, кажуть «та ні, давайте почекаємо ще трошки – ось тут президентські вибори, а ось тут парламентські…». І завжди вишукується якась причина, аби не об’єднуватися. Але все це буде. У якій конфігурації, залежить від усіх нас. А за ці роки вони були різні – Будильська, Штепівська, Ворожбянська ОТГ. Навіть озвучувалася пропозиція об’єднаної громади району без міста. Але здоровий глузд, на щастя, переміг. На жаль, у нас часто політика втручається куди не потрібно – у економіку, тоді й виникають подібні приклади.
Загалом питання об’єднання громади надто широке, аби намагатися описати його аспекти у одному матеріалі. Сьогодні ми дізналися позицію Олександра Бакликова. А згодом, сподіваємося, до діалогу приєднаються і представники сільських громад. Варто, врешті-решт, озвучити все наболіле, аби не нести його у майбутню громаду. Громаду, яка, маємо надію, обов’язково буде успішною.
Спілкувався Євген ШУЛЬГА
