Про поневіряння курганців через відмову перевізників працювати на маршруті «Лебедин-Курган» ми вже писали кілька разів. І знову минулого тижня ситуація повернулася до вихідної точки – жителі села змушені відкласти свої плани на поїздки у бік міста. Вже у п’ятницю, 12 липня, автобус на маршрут не вийшов.
«Чому?», «Допоки?», і ще чимало питань піднімають сьогодні курганці. Насамперед, через відсутність будь-яких роз’яснень щодо відновлення та припинення руху їхнього автобуса. Саме їхнього, бо добре знають, що доля коштів сільського бюджету у вартості автобусу є. А відтоді, як його придбали, минув майже рік, однак добре, якщо хоча половину цього часу він рухався у напрямку Кургана.
«То дні руху змінюють, то вартість підняли із 10 до 15 гривень. Два кілометри з іншого кінця села люди похилого віку пройдуть до зупинки, а автобуса немає», – так описав свої «стосунки» із цим маршрутом останній дозвонювач у редакцію.
Не поїхав автобус і у понеділок, 15 липня.
Чи було це несподіванкою для курганців, однозначно сказати важко, бо подібне трапляється не вперше. Лише через кілька тижнів після придбання, восени 2018 року з боку міської влади – іншого учасника співфінансування – постало питання економічної вигоди роботи спільного автобуса. Насамперед, через відсутність достатньої кількості пасажирів. Тож для початку для автобуса змінили графік руху, а вже в листопаді зайшла мова про виділення регулярної додаткової субвенції із Курганського бюджету для покриття збитковості рейсу. До згоди у цьому питанні представники сторін не дійшли, тож автобус у напрямку Кургана перестав рухатися.
У травні 2019-го курсування автобуса було відновлено, але тимчасово. Протягом кількох тижнів, представники сторін мали відстежувати пасажиропотік, щоб порахувати реальні збитки роботи транспорту.
Мабуть, закінчилася ота тимчасовість, і сторони сіли за стіл переговорів?
Микола Іванов пояснює, що жодних офіційних повідомлень щодо повторного припинення руху автобуса чи змін режиму його роботи сільська рада не отримувала.
Не розміщено пояснень чи попереджень і на автобусних зупинках, аби пасажири, принаймні не сподівалися. За підсумками відстеження пасажиропотоку, з урахуванням усіх витрат, вартість квитка на цьому рейсі повинна складати 38,46 грн. І сільський голова готовий компенсувати прямі витрати комунального підприємства «Комбінат благоустрою» на роботу автобуса, пов’язані із перевезенням курганців. Однак не погоджується із необхідністю оплати адміністративних витрат та амортизаційних відрахувань.
З іншого боку кургансько-автобусну проблему вдалося обговорити одночасно із двома керівниками – міським головою Олександром Бакликовим і Володимиром Піщанським.
Вони пояснили, що неодноразово зустрічалися із сільським головою з приводу збитковості і відновлення роботи автобуса на курганському маршруті. Врешті зійшлися на тому, що частину витрат через низький пасажиропотік сільській раді таки доведеться компенсувати «Комбінату благоустрою». Скільки саме компенсувати, вирішили перевірити наочно та доручили представникам з одного та іншого боку, проїхавши особисто, вивчати пасажиропотік кожного «курганського» рейсу, у тому числі із заїздами на ранковий медичний огляд.
– Показавши зростання на початку відстеження, пасажиропотік згодом повернувся до звичних показників – кілька пасажирів на рейс. Дивно, але на більшості рейсів представник Кургану для підрахунку чомусь не був присутній. Міський бюджет не може компенсувати збитки за громаду Кургану. Не може їх постійно брати на себе і підприємство. Тому вихід один – сільська громада має відшкодовувати ці збитки. Ще раз повторю, подібного не трапилося, аби йшлося про об’єднану громаду – тоді б ми мали спільний бюджет і мали б повне право на виділення додаткових коштів, – наголошує Олександр Бакликов.
Після такого відстеження сільський голова начебто навіть погодився із розрахунками, пообіцявши винести питання виділення коштів для компенсації збитків на розгляд сесії сільської ради.
Однак і досі (а пройшло вже понад місяць) остаточної відповіді Володимиру Піщанському щодо погашення збитків не дав:
– Ми не можемо не включати до розрахунку збитків адміністративні витрати та амортизаційні відрахування. Так вимагають правила бухгалтерсього обліку. Тим більше, за кожною із наведених у розрахунку цифр – праця людей: виписати путівку, нарахувати заробітну плату і багато інших речей, які, на перший погляд, видаються незначними, але ж їх потрібно оплачувати. Врешті-решт, дії Миколи Іванова більше нагадують затягування часу, аніж намагання вирішити проблему.
Як бачимо, громада опинилася у глухому «автобусному» куті. При цьому, коли слухаєш одну чи іншу сторону, все видається логічним. Одні не хочуть компенсувати додаткові витрати, бо вклали кошти у придбання автобуса. Інші не компенсують їх, бо не можуть брати на себе чужі зобов’язання. Але ж чекайте! У з’ясуванні, хто правіший і хто краще розуміється на фінансах, ми забуваємо про головне – люди на зупинці чекають автобуса. Їм потрібні не бюджетні розписи, правила і розрахунки, а вирішення проблеми. І якби цього вирішення можна було досягти іншим шляхом, курганці неодмінно скористалися б ним. Та через нерентабельність цього маршруту приватні перевізники від нього давно вже відмовилися, тож єдиний, хто спроможний допомогти курганцям, – влада. Не київська чи сумська чи оонівська, а своя, місцева, яка із громадою. А чи з громадою?
