Перебуваючи нещодавно у справах у Харкові, вирішили добратися до місця призначення на метро. Тож споглядали звичну сьогодні для всіх картину: майже у кожного другого пасажира перед очима був смартфон, хоча ще років із 20 тому улюбленим предметом чи не для всіх була книга. На жаль, книги читають одиниці. Але декілька днів тому мережами «гуляла» новина, що суддя одного з місцевих судів України заходом покарання для умовного «злочинця» визначив читання певного переліку книг: класика, наукова література тощо. Мовляв, невеличкий строк за таке собі правопорушення, тож нехай вчиться уму-розуму, читаючи розумні книги, робить висновки на літературних героях, перевиховується, можливо, й змінить свої погляди на життя. Тож чи правильне «покарання» для неповнолітнього злочинця за звичайне правопорушення? Чи треба його кинути за ґрати, аби знав, як поводитися, та не робив більше хуліганських вчинків? Та якщо порушник – підліток, якщо це звичайне хуліганство чи крадіжка, що не має непоправних втрат? У в’язниці поруч із більш досвідченими злочинцями, він може втратити свою індивідуальність або ж навпаки – загартуватися і вже не зійти зі злочинного шляху. А от читаючи книги, може й навчитися чомусь доброму, мудрому, вічному. Щоб знати істину «ЖЛ» звернулася до своїх читачів.
Олег (35 років): – Наші тюрми, а точніше залишений нам у спадок відламок совєтського карального апарату, не мають нічого спільного з перевихованням людини, а лише остаточно її руйнують, на жаль. Переоцінити роль книжки в становленні молодої людини просто неможливо, жоден ресурс так не наповнює і не формує особистість, як література. Прочитавши кількох українських чи зарубіжних класиків, персона вже буде геть іншою та з іншими поглядами, і зміни ці відбудуться не в гіршу сторону. Я не знаю, про яке саме правопорушення йде річ, але щоденно навколо нас відбувається така кількість непокараних свідомо вчинених злочинів, що про ламання системи тут аж ніяк не йдеться. Чи варто було б запроваджувати такі методи масово, це вже окрема тема обговорення, але в цьому конкретному випадку рішення судді однозначно підтримую.
Володимир (67 років): – Всі ми народжуємося егоїстами, подальша доля залежить від виховання, прикладів поведінки оточуючих людей. Всі ми переживаємо молодість, психологію якої влучно передає народне прислів’я: «Хто не був молодим, той не був дурним». У молодості кожен із нас робив помилки, за які нам зараз соромно. Тому бути суддею молодої людини не найкраща справа. Отже, суддя проявив милість, подальша доля юнака в його руках. Якщо юнак розуміє хибність своєї поведінки і вирішив не повертатися до неї, то книги є покаранням у міру. Після такого покарання, йому потрібні підтримка і опіка. Без екзаменів зарахувати до відповідного його здібностям вишу, з гідною стипендією або навіть роботою з гідною зарплатою. Якщо це не запропонувати, юнака візьмуть під опіку інші люди і вибору в нього не буде. З повагою до вашого вибору! Річ іде про неповнолітнього, навіть якщо повнолітній, але усвідомив і щиросердно жалкує, бажає виправитись, то заслуговує покарання пом’якшеного милосердям. «Того, хто не проявляє милосердя, судитимуть без милосердя. Милосердя ставиться вище за суд» (Біблія. Соборне послання св. апостола Якова 2:13). Знаючи Божі принципи, легше приймати врівноважені рішення.
Оксана (39 років): – Колись Висоцький співав: «Значит, нужные книжки ты в детстве читал…», вважаючи, що позитивні риси характеру, правильні установки на життя і моральний стержень формуються в дитинстві саме під впливом книг. І книги ці мають бути пригодницькими, сповненими подорожей, авантюр, щоби дитина хоча б частково використала свій потенціал «віртуально», разом з героями. Але і раніше, в епоху «Тимура і його команди», найбільш читаюча нація мала певний відсоток криміналітету. А після 90-х, коли треба було виживати, а не читати, коли з’явилася купа серіалів про успішного бандюка від «Бригади» до «Мішки-Япончика», коли звідусіль чути блатняк шансонячий і репчик – то сучасна дитина змінює пріоритети і не має часу на книги… І по суті поставлених питань – покарання книгою – це, насамперед, покарання. Юнак, який до того читав, може, тільки у школі і то, певно, з примусу, страждатиме над сторінками, імітуватиме діяльність, мучитиме ту нещасну книжку, прагнучи скоріше її добити. Дуже добре, якщо його таки зачепить і пройме, він проаналізує і усвідомить, чому герої саме так поводяться, але без сторонньої допомоги – навряд чи. Книга повинна читатися за бажанням і приносити задоволення, а не бути інструментом кари. Тому глибоко сумніваюсь, що той вирок щось змінить. Та й серед начитаних інтелектуалів теж були ще ті злочинці! Читати можна і у в’язниці – головне, щоб було бажання це робити. Як приклад – «Втеча з Шоушенка», де головний герой впорядковує в’язничну книгарню, розвиває її і заохочує купу народу до читання, а то й до вивчення грамоти. Думаю, що і в українські виправні колонії книги постачаються. Але ні в якому разі не карати читанням. Хтозна, які він зробить висновки, може, вирішить, що суддя – лох, і йому нічого не буде.
Лілія (44 роки): – Можливо, це правильне рішення судді. Раніше й молодь була спокійнішою та чемнішою, можливо тому, що було більше бібліотек, інше виховання, та й у світі такого хаосу не було. То вдало підібрана книга поставить того порушника на вірний шлях.
Наталія (57 років): – Моя особиста думка – ніяка книга не замінить покарання за злочин. Злочинці за ґратами нехай читають.
Любов (54 роки): – Я погоджуюся із вироком судді. Якщо не можеш почитати самостійно, нехай тебе змусять це зробити. Шкода, що в наш час діти та молодь майже не читають книжок. Можливо, прогрес – це гарно, але читати треба, необхідно і точно корисно. Ніяка електронна інформація не замінить тих емоцій, які приходять під час читання книг.
Анатолій Глух, начальник Сумського районного сектора №3 філії Державної установи «Центр пробації» в Сумській області, майор внутрішньої служби: – Я був би не проти, аби таким методом виховували нашу молодь, тим більше, що стаття 75 Кримінального кодексу України визначає, що особі, яка вчинила злочин, призначене покарання може бути замінене на іспитовий строк для її виправлення та попередження нових злочинів. А вже статтею 76 цього ж кодексу суд покладає на особу, звільнену від відбування покарання, певні обов’язки. Якщо так, той нехай читають і набираються розуму. На нашу службу покладені певні обов’язки перевірки умовно засудженого злочинця. Тільки одне незрозуміло, хто перевірить виконання засудженим рішення суду. Я б запропонував, щоб суддя, який призначив подібне покарання, згодом би вислухав засудженого з приводу того, які книги він прочитав і про що там йшлося. Головне, щоб наша молодь не скоювала злочинів, а працювала на благо своєї держави.
Без сумніву, рішення одного із українських суддів викликало жваве обговорення і серед лебединців, які по-різному висловилися з приводу цього. Бажано, аби наші дописувачі дотримувалися певних рамок у спілкуванні. Так би мовити, розділяли, свої думки «для преси» і просто «для розмови». Так, прикро, що з роками книга для більшості жителів планети перестала бути другом і порадником. І, можливо, ось такі покарання хоча б змусять когось взятися за книгу. Це було б просто чудово!
Ігор КОЛЄСНІКОВ
Створення цього матеріалу профінансоване передплатниками друкованої версії «Життя Лебединщини»
