15 серпня зранку ми традиційно вітали всіх, хто вже зустрів сонце і насолоджувався присмаком серпневого ранку у щопонеділковому обговоренні із громадою. Та й тих, хто заслужено прокинувся трохи пізніше, бо серпень – гарний час для відпустки. Отож, скориставшись такою нагодою, ми запропонували обговорити, як і за що лебединці люблять Лебединщину.
Так-так, саме теплі, щирі зізнання у любові ми хотіли почути й побачити у діалозі. Адже мали гарний привід – черговий День Лебедина. Звісно, цьогоріч це не будуть традиційні гучні гуляння у лісопарку через війну. Та й не лише Лебедин нині мав відзначати свій день народження. Чимало громад у ці дні святкувало б Дні сіл, вшановуючи односельців. Шкода, що спочатку через карантинні обмеження, а нині через війну ми з вами не зустрінемося у місцях святкування, аби вкотре засвідчити свою любов до рідної громади. Втім, ніщо не заважало нам зробити це на сторінках лебединського часопису.
Від початку ми були переконані, що лебединці таки люблять Лебедин та й загалом громаду, бо ж недарма живуть тут, виховують дітей чи онуків. А якщо й виїхали де-інде, то обов’язково, хоча б подумки, повертаються на тихі лебединські вулиці.
Микола: – … Я люблю рідний Лебедин. Але реальність не додає оптимізму. Скоріш навпаки. Вистояти й вижити. А далі щоб знайшлись фахові, патріотично настроєні до нашого міста «кризові менеджери», які б допомогли Лебедину знову розквітнути. Щоб люди не виїжджали, а повертались жити, працювати і насолоджуватись тут життям.
Оксана: – Люблю Лебедин. Місто, яке зустріло мене, п’ятирічну, вчило садочками-школами-педучилищем. Місто, що розважало мене парком атракціонів, кінотеатром, концертами 2000-х та навіть рок-фестивалем «Радослав», Масляними та Днями міста у лісопарку, святами на озері. Місто, у якому виросли та вивчилися мої діти, у якому працювали мої батьки і я теж працюю і живу. Це дійсно прекрасний, затишний куточок, як на мене – чудовий для того, щоб тут провести дитячі роки, гуляти лісами, збирати гриби, бігати до школи, гасати вулицями на велосипеді… І згадувати його у великих мегаполісах, куди згодом закине життя. Або лишатися тут і покращувати місто власноруч. Люблю села Лебединської громади – вони усі різні, цікаві своєю історією, своїм сьогоденням, архітектурою і неповторними краєвидами. Миру усім нам, жителям громади, терпіння і злагоди, мудрості і тепла у взаєминах.
Олеся: – Шкода, що як і у людських стосунках, коли любиш, звикаєш. Думаю, часто якраз оця звичка заважає нам зізнатися, що ми дійсно любимо когось чи щось. Я люблю свій Лебедин. Любила і любитиму. Бо тут усе знайоме і рідне. Та й занадто багато гарних згадок дитинства і юності, аби бути байдужою. Бажаю й іншим лебединцям любити своє місто чи село, і це буде лише на користь.
Світлана: – Люблю. Навіть не скажу, за що, і не питайте. Просто люблю і все. Люблю Лебедин, Підопригори, Рябушки, Кам’яне. Можливо, за людей – щирих та добрих. Хай їм це добро повертається сторицею.
Павло: – Хоч і понад 20 років не живу у Лебедині, але згадую лише теплим словом. Так, є кілька своїх «заморочок» у цього міста. Але і в інших – не без цього. Бажаю місту зберегти оту здатність давати поштовх молоді для розвитку, завдяки якому лебединців знають далеко за межами рідного краю.
Якщо дозволите, кілька слів від автора: – … Я ЛЮБЛЮ свій Лебедин (логічний наголос саме на 2 слові). Насамперед, бо це моє рідне місто. І щоб тут не відбувалися – гарне і не дуже – моє ставлення не змінюється. Люблю, бо вірю, що місто ні до чого, коли йдеться про погане – то залежить від вчинків людей. А звинувачувати місто у тому, що прихистило когось не дуже вихованого, не годиться. І бажаю лебединцям сонячних переможних ранків.
Ось так, нехай і небагатослівно, і, як-то кажуть, без феєрверків, ми констатуємо – любимо своє місто. І хіба це не класно? Тобто є на кого сподіватися і є з ким поділяти почуття гордості за рідну громаду. А вже якою вона є і якою буде, якраз і відповідаємо ми з вами, щодня примножуючи здобутки десятків поколінь лебединців.
Євген ШУЛЬГА
Створення цього матеріалу профінансоване передплатниками друкованої версії «Життя Лебединщини»
