Сьогодні наше славне, миле та красиве місто відзначає свій поважний день народження, день визволення від ворожих військ Другої Світової війни. Це був Яблучний Спас – свято, яке принесло на нашу рідну землю звільнення і відродження. Ми кожного року з нетерпінням чекаємо 19 серпня, чекаємо служби Божої, традиційного освячення духмяних яблук, звеличення нашого Лебедина, вшанування пам’яті наших земляків-визволителів. До нашого міста поспішають гості, дарують усім свою творчість, збираються всі рідні, щоб разом відсвяткувати та порадіти. Дуже прикро було минулого року, коли коронавірусна пандемія залишила всіх нас без грандіозного дійства, яке останніми роками відбувається у лісопарку. Але у цьому році святкування відновилися і кожен бажаючий може відзначити день народження міста.
Напередодні свята «ЖЛ» запитала у лебединців, як вони відзначатимуть це свято і що готові побажати своєму місту.
Наталія (40 років): – Дорогі земляки, я вже майже 20 років, як не мешкаю в рідному місті, але від цього воно не стало менш улюбленим. Досі вважаю Лебедин найкращим містом і місцем!!! У день свята буду далеко, але відсвяткую обов’язково з родиною. Щиро бажаю імениннику процвітання, а його жителям успіхів у всіх справах та активної участі в продовженні історії рідного краю.
Ольга (57 років): – Хоча й готуватимемося до весілля сина 21 серпня, але в лісопарк хоча б на годинку-дві завітаємо родиною обов’язково. День міста – свято «молоде», яке відзначають кожного року (за винятком двох попередніх років). Та чомусь завжди воно проходить по одному і тому ж сценарію. Лісопарк, дитячі атракціони, виступи (більша частина) – нікому невідомі гурти та іноді й не зрозумілі… Працівники відділу культури, які готують це свято, на мою думку, проявляють мало ініціативи, не вносять «нове» в проведення цього дня. Немає креативу у їхніх починаннях. А День міста святкуватимуть, я думаю, всі. Бо це, як День народження! Усім всього в усьому щиро бажаю!!! Будьте здорові та щасливі. Нехай будуть прекрасними ваші родини. Та мирного сьогодення і світлого майбутнього нам усім! ЗІ СВЯТОМ ТЕБЕ, ЛЕБЕДИН!!!
Анатолій (37 років): – Святкуватиму обов’язково зі своєю сім’єю та друзями, але подалі від лісопарку. Мені більше до душі урочисті заходи, які відбуваються в центрі нашого міста. Бажаю своєму рідному місту процвітання, творчого та життєвого зростання, краси, удачі та мирного неба. Щоб у Лебедині продовжували народжуватися його нові, маленькі громадяни, молодь залишалася у ньому на все життя, а старше покоління лебединців жило у своє задоволення.
Наталія (58 років): – Так співпало, що у далекому 1943 році, саме 19 серпня, День великого православного свята став і Днем визволення Лебедина та багатьох сіл навколо нашого міста від нацистських загарбників. І ми вдячні тисячам загиблих у тій страшній війні, з фронтів якої не повернувся і мій дід, за те, що мали змогу жити під мирним небом, навчатися, ростити дітей та онуків. Обов’язково в Україну прийде мир, закінчиться і ця страшна, незрозуміла війна 21 століття, що вже забрала тисячі життів. Пам’ятником для всіх загиблих в нашому місті є Меморіал Слави. У цей день ми обов’язково прийдемо до нього, аби вшанувати пам’ять усіх Героїв. Зараз він у плачевному стані. Але добрі новини від депутатів Сумської районної ради Віктора Химича та Ганни Богомаз є. Маємо надію, що незабаром Меморіал відремонтують. А усім жителям Лебединщини бажаю лягати спати зі спокійним серцем і добрими думками, а зустрічати новий день із гарними планами щодо розбудови своєї малої Батьківщини.
В’ячеслав (65 років): – День міста в лісопарку відзначаю завжди, але дуже жалкую, в якому плачевному стані він зараз перебуває, і особливо, Меморіал Слави, алея та клумби біля нього. А погляньте, яка там дорога, яма на ямі, тому піду краще на стадіон на футбол або на спортмайданчик.
Любов (53 роки): – Святкувати буду в колі рідних людей, а до Меморіалу Слави не піду. Чомусь хочеться провести цей день вдома, поспівати є з ким, послухати гарну музику також є можливість. І спілкування вдосталь. Будьте всі здорові і з прийдешнім святом. Хочу, щоб настав такий час, щоб наша молодь не залишала своє місто в пошуках роботи, щоб родини жили разом, а не розділяли їх кордони, щоб у стареньких вистачало пенсії купити щодня собі хліба, щоб люди нашого міста були впевнені в завтрашньому дні, раділи кожному дню і кожному ранку. Хотілось би бачити більше щасливих і усміхнених людей.
Інна (27 років): – Планую святкувати день міста. Прогуляємося до лісопарку, відвідаємо атракціони, відпочинемо разом із родиною. Цього достатньо для гарного настрою. А нашому чудовому місту я хочу побажати процвітання та щоб молодь Лебедина вміла не тільки руйнувати, а ще й прикрашати та розбудовувати його.
Ніна (37 років): – Люблю наше місто. Люблю його світлі вулички, нехай і не такі чисті й благоустроєні. Люблю, коли повертаюся ввечері додому з роботи, вулицею лине чудова музика та з-за кожних воріт злітають пахощі вечері, яку готують господині. Люблю, коли серпневим ранком на дротах ліній електропередачі збираються ластівки і своїм щебетом нагадують, що вже скоро відлетять у теплі краї. Певно, я не створена для багатолюдного мегаполіса, бо люблю тишу нашого маленького Лебедина. І відзначити його свято – наш найперший обов’язок. Нехай він буде щасливим, нехай він запрацює у власних підприємствах і стане рідною домівкою для багатьох трудівників. Миру вам, лебединці, домашнього затишку, міцного здоров’я.
Ось так лебединці запланували провести цей святковий, але на жаль, не вихідний день. Ось так по-домашньому зізналися йому у своїй любові. Як бачимо, є у наших громадян відчуття віри і правди, є повага до свого рідного міста, бо кожен із респондентів саме це і відзначив. Колектив «ЖЛ» також готовий привітати жителів нашого Лебедина із днем народження і побажати усім містянам достатку, процвітання, мирного неба та душевного спокою!
Корінний лебединець
Ігор КОЛЄСНІКОВ
