Традиційно у п’ятницю ми обговорювали із читачами і шанувальниками нагальну тему із нашого життя. Наскільки вона такою є, якраз і дізнаємося із ваших відгуків. А обговорювали ми особисте життя… посадовців.
У робочий час – це іноді неприступні фортеці, часто без усмішки, ну прямо криця (із кицею не плутати), а не посадовець. Але ж є ще отой позаробочий період життя посадовця у колі родини, знайомих і незнайомих людей! Яким має бути «домашній» посадовець? Уособленням порядності, принциповості, неприступності й у побуті? Або, зачинивши двері службового кабінету, хоч на голові ходити до завтрашніх 8:00, або поводитися удома, як і на роботі, дотримуючись певних засторог, щоб люди чогось поганого не подумали та не сказали? І чи зобов’язує посада, накладає певну стримувально-обмежувальну печатку, з якою посадовцям доводиться жити?
Власне тема, як завжди, не виникла на пустому місці. У середині січня цього року у ЗМІ з’явилося відео, як у Запоріжжі під час корпоративу судді місцевого Шевченківського суду співали тюремний російський шансон. Переглядаючи відео, якось і на думку не спадає, що це вечірка людей у мантіях. Особливо, коли один із них виспівує у мікрофон «Чтобы от него портной судья не отгородил меня решеткою».
Інша причина говорити на цю тему – галас довкола прем’єр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона. Як повідомляє видання «Deutsche Welle», у Великобританії його звинувачують в організації та відвідуванні 16 вечірок у той самий час, коли інші британці мали сидіти вдома через коронавірусні обмеження.
А ось яким на думку лебединців, має бути посадовець у побуті, вдома, у дворі, в магазині чи на ринку?
Ольга: – Особисто моя думка, що робота має бути на роботі, а вдома – дім. Та Людиною треба бути завжди. І було б не погано – вихованою, з розумінням, де і як доречно поводитись. Шкода, що це лише моя думка, а не усіх публічних особистостей. Із робочими питаннями є робочий час, а в особистий достатньо бути людиною з адекватною мораллю.
Тетяна: – Чим відрізняється посадовець від непосадовця? Головне – залишатися Людиною.
(Та чи варто обирати чи призначати людину, яка має кілька судимостей, хай і погашених. Чи не дискредитуватиме це загалом ту службу, у якій він чи вона працюватиме? Адже Людиною від цього вона не перестає бути! – ред.)
– Правил прийняття на посаду ніхто не відміняв.
Ольга: – Це тема вже занадто. Як ви знаєте, чи вірніше – можете знати про особисте життя посадовця чи просто людини. Саме слово «особисте», на що вказує?
(Ми не намагалися знати щось про ОСОБИСТЕ життя кого-небудь. Ми досліджували ставлення громади до, скажімо, не завжди тактовної чи навпаки – вельми пошанної поведінки посадовця поза службою – ред.)
Оксана: – Посадовець – він як учитель, завжди на виду. Тому, як особі публічній, йому доводиться багато в чому себе обмежувати і постійно слідкувати за власною поведінкою і на роботі, і вдома. Ноблесс обліж.
(Noblesse oblige або Шляхетність зобов’язує – французький крилатий вислів, що став використовуватись у багатьох мовах в оригінальному вигляді й означає, що шляхетність – це більше ніж просто привілеї та знатність, а вимагає від людини, яка має такий статус, виконувати соціальні обов’язки – ред.)
– Не тільки у нашій країні, а й скрізь – чим вища посада, тим більше уваги до тебе, особливо до твого приватного життя. Навіть, якщо ти не з королівського дому Великобританії чи не президент США, а просто скромний сільський староста чи депутат, кожен вчинок, хороший чи поганий, набуде більшого розголосу, порівняно зі звичайним Іваном. Тут уже і не скажи чогось зайвого, не поваляйся нетверезим під парканом, у спідньому на подвір’ї не прогуляєшся, бо ж сусіди на базарі розкажуть, за дітьми слідкуй, щоби десь на машині з друзями напідпитку не ганяли… Важко, але ж людина, яка прагне обіймати таку посаду, мусить дотримуватися розроблених (а вони є!) правил поведінки, дрес-коду, змиритися з акваріумною публічністю.
Хоча більшість нинішніх високопосадовців ніби навмисне нівелюють образ українського чиновника, створюючи враження, що українці – то такий народ, що не в змозі керувати, бути інтелігентом чи аристократом по духу, і треба терміново прислати бидлові іноземного пана. І так – я за чемних? ввічливих, одягнених зі смаком посадовців. Чомусь пригадала колишнього міського голову А.М.Малиша – той завжди усміхався, вітався навіть із простими студентками, якими ми тоді були.
(Компрометує чи ні негідна поведінка одного службовця, установу чи організацію, у якій він працює? – ред.)
– Це ж очевидно, що компрометує, бо кожен, навіть найдрібніший чиновник, є обличчям тієї організації, у якій він працює, та й держави в цілому. Бо є державним службовцем. Навіть колишньому посадовцеві не варто розслаблятися, бо пам’ять людська дуже довготривала. З іншого боку під час перебування на посаді людина має неабиякий шанс творити добро і лишитися у пам’яті наступних поколінь (знову ж таки – міський голова Кононенко, чи ближче – Михайло Лушпа з Сум).
Володимир: – «Добра людина з доброго скарбу, що в її серці, виносить добро, а погана людина зі свого поганого скарбу – зло. Бо, чим переповнене серце, те говорять уста». Це слова Ісуса Христа з його нагірної промови.
Любов: – У будь-якому разі посада накладає свій відбиток на стиль життя та поведінку. Не може керівний посадовець, прийшовши додому, повністю переключатися і стати іншим. Роками керувати, а вдома бути «підлеглим» – це нереально. І у тоні, і у діях і… це відчуватиметься. І прикладів, самі знаєте, багато. У кожного є такі знайомі.
Антон: – Сказав би, що має бути звичайною людиною чи просто Людиною, але у сучасності це поняття стало розмитим. І хто знає, що подумає кожен, коли прочитає таку думку? Тому конкретно – посадовець і у свій вільний час, у побуті, має бути вихованою людиною, поводитися у межах загальноприйнятих норм поведінки. Мені здається, і вдома вони не повинні відступати від законів і правил, тим самим даючи правильний приклад родині та сусідам. Але й не «перегинати» – не муштрувати рідних, наче вони підлеглі, бо доводилося бачити й таке. Думаю, це не так уже й просто – навчитися розмежовувати роботу й родину, але ж недарма не всі стають посадовцями. Туди мають потрапляти морально стійкіші, принциповіші, освіченіші, ніж багато хто із нас. Тоді й укази видаватимуться, які треба, а не такі, що вони ж самі за декілька днів змінюють, та й довіри до посадовців і держави буде більше.
Читачі електронної версії газети «ЖЛ» теж мали змогу долучитися до тематичного голосування на сайті zhl.news «Як має поводитися посадовець у побуті?»
50% тих, хто проголосував, вважають, що посадовець не повинен забувати, що він посадовець 24 години на добу, 7 днів на тиждень. Інша половина обрала варіант «Звичайно, як належить вихованій людині».
Тішить те, що жоден із учасників не став наділяти посадовців якимись надможливостями і привілеями, тож варіант «Та хоч і голяка, він же посадовець» не отримав жодного голосу.
Не стали лебединці і виправдовувати можливу негідну поведінку посадовців «звичайними людськими слабкостями», завдяки яким ми полюбляємо уникати відповідальності – варіант «Усі ми не без гріха» теж залишився без голосів підтримки.
Навряд чи на основі усіх відгуків можна зробити однозначний висновок. Втім, якщо дозволите, багато хто очікує від посадовця у побуті відповідної чільному званню поведінки. Що, звісно, радує, бо принаймні свідчить, що нам не все одно, кому довіряємо свої податки. А ще – що і ми самі ще у швидкоплинному світі не розгубили свою моральність, принциповість і вихованість. Тож надія на краще є.
Спілкувався і коментував Євген ШУЛЬГА
Створення цього матеріалу профінансоване передплатниками друкованої версії «Життя Лебединщини»
