Секонд-хендом часто називають процес збору, сортування та продажу вживаного одягу, взуття та інших предметів побуту. Найчастіше, саме до одягу застосовується такий термін, певно, тому що найбільшого поширення явище повторного використання, а також продажу набуло саме в даній сфері. Сьогодні секонд – ціла індустрія, а магазини подібного одягу можна знайти у різних населених пунктах. Лише 4 роки тому Україна посідала 3 місце за обсягом постачання секонд-хенду для власних потреб після Пакистану та Малайзії. Сучасний секонд-хенд – це вже не гуманітарна допомога голодуючим, а товар, що купується, обробляється, сортується, упаковується і продається.
«ЖЛ» запитала у лебединців про ставлення до вживаного одягу та взуття, і ось що почула.
Наталія (40 років): – Питання цікаве і, напевно, у кожного українця на нього своя точка зору. Особисто я користуюся. А чому б і ні? Доклавши зусиль і приділивши час, можна за безцінь стати власником неординарної речі. Звичайно, питання гігієни залишає бажати кращого. І чи вважати «доношування» речей за старшими членами родини секонд-хендом? Раніше речі передавалися з покоління в покоління. Я однозначно за такий вид секонду. Бо це вже традиція, передача реліквії. Як приємно було одягти доньку в своє старе пальтечко чи платтячко, яке кільканадцять років зберігала мама. Інше питання актуальності та фешну, бо їм, бачите, так не модно. А ми носили і після братів, бо це було круто. Це одна точка зору. Я придбаваю речі і в звичайному магазині, і в секонді. Але є категорія людей, що шопиться лише в секондах, бо не має можливості на інше. Отут уже, на жаль, ідеться про зубожіння нації, що на мою точку зору, жахливо, і черги в секонди – тому печальне підтвердження. Прийняти особисто рішення для себе – носити чи не носити ! Є люди, які однозначно не носять. Але й нові товари іноді виготовляються хтозна-де, хтозна-ким і не зрозуміло з чого.
Анатолій (37 років): – А ви погляньте, у що я одягнений. Майже 80% одягу придбано в секонд-хенді. Та й своєму синові часто купую там спортивне взуття та одяг. Довіряю цій мережі магазинів ще зі студентських років. Буду противником, якщо такі магазини спробують закрити. Іншого виходу українцям із їхніми зарплатами немає.
Ольга (57 років): – Та я майже кожного дня бачу, як жінки, переважно, а то і чоловіки, заходять до таких магазинів. А чом би і ні? Є речі нові, з етикетками, але за кордоном вони або не модні або не сезонні. То чому їх і не придбати? Поношених речей не купую. А ще, коли була в Польщі, то бачила, як збирають такі речі. Це було в селі Боруя, недалеко від міста Познань. В один із днів ставлять спеціальні баки і вішають оголошення. Люди приносять туди свої речі БЕЗПЛАТНО і залишають. Думаю, що потім вони «їдуть» до України і за них треба викладати певні суми покупцеві. Майже кожен, хто ходить сьогодні по місту, одягнутий в речі із «Secondhand». І не думайте, що це від жадібності. Бо заплатити за нову річ в магазині чи на ринку в сотні гривень дорожче, ніж в таких магазинах. А купівельна спроможність 80% населення дуже низька. От і вимушені носити речі з «других рук».
Володимир (67 років): – Носіння секонду – це показник статусу. Прості запорожці носили секонд, здобутий в бою. Знать не носила. Секонд міг бути навіть нагородою з барського плеча. Американські аборигени майже вимерли через використання секонду. Отже, маючи такий досвід незалежно і вільно одягаю секонд, як нагороду! А щоб не вмерти, пропускаю через прання з хімією та гарячу праску. Спасибі земляку експрезиденту за правду про народний статус: «Давайте хлопці…» Знати історію з першоджерел практично корисно. Прання одягу обов’язкова вимога Всевишнього, записана в Біблії як закон! Спогади дитинства. Моя бабуся закладає брудний полотняний одяг в жлукто, пересипаючи його білою золою (про властивості лугу, щолоку, читайте також у Біблії) і заливаючи окропом. Після охолодження клала одяг на коромисло і несла за 2 км до Псла полоскати. Після висушування катала рублем на качалці, а потім доглажувала залізною праскою з піддувайлом і димарем. Праска заправлялася дерев’яним вугіллям.
Оксана (39 років): – Я була підлітком, коли ті секонди з’явилися. То був клондайк абсолютно незвичних речей (порівняно з базарним асортиментом). До речі, деякі мої друзі, що займаються історичною реконструкцією, саме там нашукують і добротне сукно для плащів, і розкішні тканини (шовк, льон, парча) на костюми зовсім недорого. І дітям зазвичай одяг береться там, бо він якісніший за красивий «китай», цікавіший і не так шкода, коли порвуть, вимажуть чи десь забудуть. Забобони щодо енергетики попереднього власника чи якихось інфекцій не маю, бо речі ретельно перуться і дезінфікуються – секондовий «аромат» щоразу про те нагадує. Єдине, в чому стримуюсь, то спідня білизна, хоча… Люблю ходити в секонди, як на екскурсії, особливо – переглядати книжки. В юності мріяла, що трапиться мені примірник «Володаря перснів» чи видання Шекспіра рідною мовою (це зараз розумію, що такі речі не здають, або ж відсортовують «для своїх»), купувала дітворі комікси чи дитячі видання Аліси в країні див, Білосніжку, але в Сумах, бо лебединські магазини чомусь возять книги французькою, німецькою. Цікаво себе перевірити на розуміння, але придбати не тягне… Отже, співати дифірамби секонд-хендам я можу дуже довго, бо мене вони цілком влаштовують. Зручно, недорого, практично, чого ще бажати матері трьох дітей? З іншого боку – прикро, що у нас не існує такої ж служби, яка б збирала вживані речі з допомогою, наприклад, спецконтейнерів на вулицях, бо накопичується вдома власний секонд-хенд, який і віддати нікому, і випрати (руками в тазику) довго, бо і так вистачає прання на щодень, і викидати шкода. От підніміть тему створення громадської пральні для бажаючих «безмашинних» жителів міста.
Андрій (38 років): – У кінці 90-х в секондах можна було знайти футболки команд англійської Прем’єр-ліги чи італійської Серії А. Це було неоціненно!
Лілія (44 роки): – Мені подобається відвідувати магазини Євроодягу. Дійсно можна знайти щось цікавеньке. І якість краща, ніж за вдвічі більшу ціну на наших базарах. Двічі гарненько випрати і зовсім не буде специфічного запаху та й по карману не сильно б’є.
Наталія (57 років): – Сьогодні, для багатьох із нас, актуальна приказка: простягайте ніжки по одягу. От і простягаємо, і саме в магазинах секонд-хенду, де можна придбати одяг, взуття, інші речі, і навіть книги. Головне, щоб це не стало залежністю.
Валентин (71 рік): – Не думав, що мені колись доведеться купувати поношений одяг та взуття. Але дивуватися тут нічому, просто нас довели до злиднів і тому доводиться йти в такі магазини. А ви просто зайдіть і погляньте, скільки там людей: і жінок, і чоловіків, і пенсіонерів, і дітей. Це реалії нашого життя. Гадаю, що так триватиме до тих пір, поки наше з вами життя не покращиться.
А додати тут майже нічого, адже чи не кожен лебединець хоча б одного разу, але зайшов до таких магазинів. Не треба далеко йти, просто вийдіть на вулицю, і ви чи не на кожному кроці побачите вживаний одяг або взуття. Сумно, але ми не можемо дозволити собі придбати дорогий та брендовий одяг, який не носили до нас. Та слід сказати, що не лише певні категорії населення у нашому Лебедині одягають секонд. У подібних магазинах можна частенько зустріти й еліту міста, місцевих модниць. Певно, це вже стало традицією.
Ігор КОЛЄСНІКОВ
