«У Покровську 1 липня стартувала програма із залучення учнівської та студентської молоді до громадських оплачуваних робіт з метою поліпшення матеріального становища, а також забезпечення зайнятості неповнолітніх під час канікул та у вільний від навчання час.
Цьогоріч, як повідомили в Управлінні сім’ї, молоді та спорту Покровської міської ради, тимчасово працевлаштовано 30 дітей, віком від 14 до 18 років, строком на 1 місяць, які виконуватимуть роботу з благоустрою території на спеціально створених робочих місцях на базі спортивних комплексів: СК «Металург», ДЮСШ, ЦФЗН «Спорт для всіх», ФОК м.Родинське, а також парк «Ювілейний», що забезпечить профорієнтаційною роботою підлітків
Перевага при працевлаштуванні на громадські роботи надавалась дітям, які потребують особливої уваги та підтримки, зі складними життєвими умовами, а також дітям, що мають високі досягнення в спорті.
Загалом на оплату праці молодим трудівникам із місцевого бюджету завдяки підтримці депутатського корпусу Покровської міської ради виділено 512,4 тис. грн.».
Із ось цього повідомлення, власне, і народилася чергова тема нашого традиційного опитування. Дописувачі, то переважно люди, які застали іще часи трудових таборів, де школярі поєднували відпочинок і посильну роботу. Також пам’ятають вони можливість прилаштуватися на котресь із місцевих підприємств на кілька тижнів, аби підзаробити копійку. Тому для нас важливо почути думку лебединців, як вони ставляться до літніх підробітків своїх дітей.
Дивно, але у Viber-чаті цього разу ми не отримали жодного повідомлення, зате телефоном почули якраз те, що хотіли.
Анатолій (37 років): – Свого часу влітку працював на току, а у 9 класі на жнивах був помічником комбайнера. Не бачу нічого поганого в тому, щоб діти працювали, головне, щоб у них було бажання. Я батько 14-річного сина і в нього напередодні літніх канікул виникає бажання попрацювати. Так, 2 роки тому він розносив буклети однієї із фірм і заробив за це не погані гроші. Вважаю, що таким чином наші діти розуміють, що гроші, щоб вони були, треба заробити. Та й не бачу сенсу в тому, що школярі 3 літні місяці б’ють байдики і нічим корисним не займаються.
Євген (39 років): – Якщо чесно, не можу пригадати, щоб у мої 12-16 років чи я чи хтось із моїх товаришів міг вільно прилаштуватися на підробітки. Хіба батьки якимось чином домовлялися і влаштовували своїх дітей на підприємства, на яких самі працювали. Хоча у 16-17 підробляв (не зізнаватимусь, ким саме – нічого кримінального але, трохи соромно) іноді отримував більше, ніж батьки у цеху). Щодо власних дітей, особливо не наполягаю, щоб підробляли. Та все ж іноді у розмові дозволяю собі нагадати, що батьківський гаманець не безрозмірний, тож якщо хочеться мати трохи більше кишенькових, варто пошукати підробітки. Минулого року, вже 16-річним юнаком, через оголошення у газеті прилаштувався складати дрова для опалення на одному із підприємств. Я тихо радів, бо бачив, що важкувато дається, але й змінюється саме ставлення до заробленого – воно не так легко «спускалося» на забавки.
Сергій (42 роки): – За власних дітей ще говорити не берусь, хай підростуть років зо 5. Зараз не проти, щоб у 15-16 років вони виконували посильну роботу. А ось як потенційний роботодавець скажу, що страшнувато таки брати на роботу підлітків, фактично ще дітей. Насамперед через посилену відповідальність. Не дай Бог щось трапиться! Все ж виробництво – справа серйозна із верстатами, механізмами. Хоча, мабуть, таки, наступного року можна було б спробувати запросити кілька дітлахів, аби підфарбували паркан довкола підприємства, можливо, якось іще його прикрасили малюнками. Варто подумати!
Олена (уже доросла): – Нічого страшного із нашими дітьми не буде, якщо і попрацюють хоча б місяць літніх канікул. Охороняти своє чадо від труднощів можна якийсь час, але ж не вічно. Привчатися до роботи не гріх. Мої діти, навчаючись у школі, працювали і розумово в одній із установ, і дещо листоношам допомагали. Син і свинок годував на комплексі під Лебедином. А коли навчалися у виші, то там були оплачувані будівельні загони, які ремонтували кімнати в гуртожитках чи територію облаштовували. Можна було і взагалі на постійне місце роботи влаштуватися, щоправда, у тому місті, де навчалися. Донька скористалася такою можливістю і не жалкує до сьогодні.
Юлія (33 роки): – Зі своїм сином ми цієї теми ще не торкалися, зважаючи на вік. Але, бувши підлітком, я працювала, бо гуляти ж хотілося, а просити кошти в батьків не дозволяла совість. Мені пощастило, адже влаштуватися в 15 років було ще те завданнячко. Та в рідні було своє виробництво. На мою думку, молоді потрібно давати можливість працювати. Бо не така вже вона зараз і ледача, як кажуть.
Хай і повторимось, але дехто із нас любить говорити, мовляв, діти не вміють нічого робити, не хочуть працювати, не знають, як тяжко заробляється копійка для родини.
Чомусь здається, якщо це насправді і так, мабуть, через ставлення їхніх батьків до роботи. А загалом же вони вміють і можуть працювати. Просто роботодавцям, колегам, батькам треба витратити трохи часу, аби навчити. Так, звичайно, самим зробити це можна значно швидше. Але ж хто тоді навчить, як треба, якщо не ми?
Із громадою спілкувалися
Євген Шульга і Олена Гудєлова
