Карантин іще діє, хоча й із певними послабленнями. Вже більше 100 днів кожен відчуває побоювання за себе, свою родину. Не зрозуміло, скільки ще часу на нас «давитимуть» обмеження, попередження та застороги. Утім подейкують, що жити стало дещо спокійніше, і важкі та неприємні часи залишилися позаду.
«ЖЛ» вирішила повернутися назад і з допомогою читачів пригадати, якими ж були перші 100 днів карантину. Лебединці, як і завжди, розповіли про них.
Катерина: – Як згадаєш той початок карантину, аж здригаєшся. Наша родина аж два місяці сиділа вдома, виходили лише в магазин. І тільки хтось один із родини. Так довго вдома всі разом ми точно ще ніколи не бували. Проте, в усьому є свої плюси. Сумно нам точно не було, малюка потрібно було розважати. І добре, що квартира з балконом. Із того часу майже не дивимося новини. Вони дуже нагнітають.
В’ячеслав: – 100 днів карантину я провів в спілкуванні з природою: на риболовлі, на городі. У центр міста ходив рідко. Та й робити там нічого. Все зачинено, футболу немає, а вдома і на річці робота та відпочинок завжди знайдуться.
Любов: – Що «напрягають» новини, то «напрягають». А ті 100 днів карантину аби ж більше не повторилися. Те, що я віддавала весь вільний час своїм дорогеньким онукам – це дуже гарно. Я з ними провела багато цікавих і корисних днів, але все ж хотілося, «вийти в люди», отримати більше живого спілкування. Протягом цих днів я освоїла нові прийоми гри на ложках, що неабияк знадобиться мені у роботі з ансамблем ложкарів нашого медичного коледжу. Зі студентами-учасниками колективу ми зробили, я впевнена, дуже потрібну справу, підтримавши ініціативу адміністрації, викладачів та студентів нашого медичного коледжу «Підтримай товариша під час карантину». У той час багато кому це було потрібно! Ми провели чимало онлайн-репетицій та креативних заходів, запустили корисні відеопроєкти. Зрозуміло, що дотримувалися необхідних санітарних вимог і стали ще дружнішими у вирішенні будь-яких питань як у родині, так і в колективі. Будьте здорові і бережіть своїх дітей, онуків і рідних, а все інше – це дрібниці, на які не варто звертати уваги! Людяність, доброта і щедрість завжди переможуть! Я особисто не впадаю у відчай. Не дочекаються! Просто бридко, коли нами маніпулюють за допомогою страху.
Сергій: – Вибачте за нескромність, але і до, і під час карантину боровся, і після нього боротимуся з корупційною мразотою, яка заважає нам жити.
Алла: – Перші сто днів провела, як у грі «Сталкер». Зараз просто «забила» на все. Схоже, що цією хворобою «перехворіють» усі. Рано чи пізно. А боятися мені вже набридло.
Анатолій: – Увесь цей час провів на роботі, адже державна служба не дає змоги перепочити. В роботі додалося труднощів, але з гідністю виходжу із різноманітних ситуацій. Вдома теж було нелегко, адже доводилося допомагати синові навчатися дистанційно. Але радує, що він приніс табель із дуже успішними оцінками.
Інна: – 100 днів карантину провели просто чудово. Місяць до цього не були вдома, тож повернення для нас було головним. На те, що відбувається у світі, поки не зважали, проводили час усією родиною, змайстрували для сина невеличкий дитячий майданчик. Коли потрібні були продукти, хтось один йшов у магазин і обов’язково з антисептиком, рукавичками і маскою. Потім на вулиці почало тепліти, і власного двору для прогулянки нам стало мало, тож ми почали їздити до бабусі і дідуся в гості. Від новин ми відмовилися і живемо, як раніше. Ми не віримо в цю пандемію, просто комусь вона дуже необхідна!
Іван: – Звичайно, що кожен поділився наболілим і, певно, хоче, щоб це все нарешті скінчилося. Слід зазначити, що період карантину для мене став випробуванням з одного боку, і часом для планування, міркування, осмислення – з іншого. Зай-маючись суспільно-громадськими справами, власне, добре усвідомив, що не був готовий до карантинного періоду, як і більшість громадян. Щодня – новини про кількість хворих, спілкування з друзями різних країн світу через відеозв’язок за допомогою VIBER і, звичайно, домашні справи. Тож, дорогі земляки, бажаю нам міцного здоров’я та сили пережити пандемію і складні життєві ситуації, які виникають під час карантину.
Василь: – 100 днів особливо не вплинули на моє життя, їх я провів вдома із родиною, працював по господарству, відпочивав, читав з Інтернету новини. До речі, поцікавився, яким чином рознісся по всьому світу коронавірус, знайшов інформацію, як зберегти свій імунітет. Знаю, кому пандемія приносить прибуток і хто від неї найбільше страждає. Прикро, що серед населення сіють страх і паніку. Від цього краще жити не стає.
Микола Задорожній, народний депутат України: – Особливо важким був перший місяць карантину, адже ніколи не жили в таких умовах. Дні були дуже напруженими для мене, адже довелося працювати більше ніж зазвичай. Крім роботи в комітеті та участі у пленарних засіданнях Верховної Ради, допомагав своєму виборчому округу у придбанні необхідного обладнання для лікарень, відділень поліції та рятувальників. Навіть 12 днів провів на обсервації через симптоми хвороби на коронавірус одного із колег по фракції. Добре, що був удома разом із сім’єю, приділив більше уваги сину.
Ось так, перша карантинна «стоднівка» минула. Дай Боже, аби стала останньою! Лебединці з розумінням ставляться до ситуації, намагаються виконувати правила, звертають увагу на обмеження, розчаровуються через недобрі новини. Та все ж мають гарний настрій і сподівання, що це все колись таки закінчиться.
Цікавився думкою лебединців Ігор КОЛЄСНІКОВ
