Допоки існує розмежування на роботодавців і найманих працівників, доти, здається, не вщухатимуть трудові спори. «ЖЛ» уже неодноразово поверталася до питання профілактики таких спорів і легального працевлаштування. Щоправда, частіше це були офіційні настанови, рясно нашпиговані витягами із законодавчих актів. А таке чтиво, погодьтесь, переважна більшість просто ігнорує. З одного боку, наче й претензій ніяких контролюючих дотримання трудового законодавства відомствам жодних не висунеш, адже попереджали, навчали. З іншого, наскільки ефективним можна вважати витрачання бюджетних коштів на таку профілактику, якщо її просто ігнорують? Та про це якось іншим разом. Сьогодні розповідь про цілком реальний випадок непорозуміння між працівниками й роботодавцем, який трапився у Лебедині. Правильніше буде говорити про два конфлікти. І хоч трапилися вони із різними людьми та стосуються різних аспектів трудового законодавства, пов’язані з одним роботодавцем. А це, погодьтесь, має насторожувати – можливо, права працівників цим роботодавцем порушуються систематично, однак захищатися наважується не кожен.
Зі слів Івана й Алли, вони працювали у лебединському магазині мережі маркетів. Іван влаштувався вантажником ще на початку лютого 2020 року – працевлаштування ніби офіційне, трудову книжку тому, хто приймав на роботу, віддав одразу. За два місяці перейшов на посаду комірника. Однак уже влітку змушений був звільнитися. Обурювали хлопця постійні приниження персоналу з боку «кураторів» магазину, звинувачення у крадіжках та інші неприйнятні моменти. Написав заяву за власним бажанням і пішов. Трудову книжку забрав за кілька тижнів, бо на момент звільнення її йому не повернули. А розрахункові керуюча магазину пообіцяла виплатити після проведення переобліку у вересні. А далі… Перший раз Іван здивувався, коли побачив у отриманій трудовій запис про роботу. Виявляється, пропрацював він офіційно аж 19 днів – останніх перед звільненням. Вдруге – коли ні у вересні, ані у жовтні обіцяних, чесно зароблених, розрахункових не отримав.
Алла пропрацювали у цьому ж магазині 11 місяців. За цей час довелося чимало побачити й почути, адже була на досить солідній посаді – адміністратора. За її словами, теж неодноразово стикалася з приниженнями з боку керівництва, змушуванням персоналу оплачувати прострочені непродані товари. Та й не одного разу ставала свідком перепакування прострочених товарів для «подовження» терміну реалізації.
Трудову книжку Аллі повернули за тиждень після звільнення, і начебто із правильними записами. Однак розрахункових не виплатили і їй. Та ж керуюча магазину пообіцяла зробити це після того ж таки переобліку на початку вересня.
Коли ми востаннє спілкувалися з Іваном та Аллою, розрахункових їм так і не повернули. У телефонній розмові керуюча мотивувала це тим, що належними їм коштами покрили виявлені під час вересневого (тобто після звільнення героїв матеріалу) переобліку. Колишні колеги запевняють Івана й Аллу, що у зарплатній відомості кошти їм таки нараховані, однак до законних господарів вони так і не потрапили. Згодом керуюча магазину перестала відповідати на їхні телефонні вимоги пояснити, чому досі не отримали грошей. А намагання зустрітися із «куратором», який розцінюється персоналом як вище керівництво, звелися нанівець, адже охорона магазину просто не впускає їх до приміщення.
За словами Івана, і торгова зала, і підсобні та службові приміщення магазину обладнані камерами спостереження. Після закінчення зміни охорона перевіряє речі персоналу, чи бува, не поцупили чогось. Тобто, було б бажання встановити істинну природу виникнення нестачі, то це можна було б зробити. Тим більше, за словами хлопця, і після їхнього звільнення нестачі продовжуються. Жодних документів про виявлені уже після звільнення нестачі товару він не підписував, аби мати змогу хоча б якось відстояти свої права.
Під час зустрічі у редакції ми порадили Івану й Аллі звернутися до інспекторів із праці та до правоохоронних органів, аби заявити про порушення своїх законних інтересів. Натомість зв’язалися із керуючою магазину, аби отримати інформацію про суть конфлікту з її точки зору. Однак, відразу погодившись відповісти на наші письмові запитання, за кілька днів керуюча відповіла, що не уповноважена відповідати, і нам варто зробити офіційний запит через центральний офіс у м.Харкові. Але якщо лебединська керуюча принаймні погодилася бодай на такий непродуктивний контакт, відповіді на свої запитання з центрального офісу ми не отримали й досі.
Сподіваємося, перевірки інспекторами з праці мали кращі результати. Адже навіть, на перший погляд, у описаних діях роботодавця вбачається кілька порушень трудового законодавства.
Насамперед, пояснюють фахівці Лебединського бюро правової допомоги, при оформленні на роботу роботодавцем видається наказ про прийняття на роботу із зазначенням окладу та випробувальним терміном, якщо такий встановлюється. Працівник повинен обов’язково бути ознайомлений із наказом та поставити свій підпис. Також робиться запис до трудової книжки. І працівник має право перевірити правильність зроблених записів: дата прийняття, найменування підприємства, посада, дата та номер наказу, щоб надалі уникнути судової тяганини.
Що ж до часу видачі трудової книжки й виплати належних працівникові коштів, Кодекс законів про працю однозначно регламентує терміни цих дій. Так, згідно зі ст.47 Кодексу власник або уповноважений ним орган зобов’язані в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП.
Відповідно до ж вимог ст.116 при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після надання звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинні письмово повідомити працівника перед їх виплатою.
Що ж до стягнення з Івана та Алли розрахункових коштів за начебто виявлену нестачу товарів, питання складніше. Адже працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству через порушення покладених на них трудових обов’язків.
Якщо це передбачена законодавством обмежена відповідальність, працівнику доведеться повернути кошти (компенсувати завдані збитки чи шкоду) тільки в тому обсязі, в якому він її спричинив. Але розмір цієї компенсації не перевищуватиме середньомісячний заробіток працівника (виняток становлять лише посадові особи).
Якщо ж працівник укладав із роботодавцем договір про матеріальну відповідальність, то має відшкодовувати недостачу в повному розмірі. Однак оформити розпорядження/наказ про стягнення роботодавець має не пізніше ніж за два тижні від дня виявлення шкоди, а звернути його до виконання – не раніше семи днів від дня повідомлення про це працівника (ознайомлення його з наказом).
Як на суб’єктивну думку автора, найбільше ускладнює описану ситуацію те, що фактично і юридично підприємство, де працювали Іван та Алла, розташоване в іншому місті. За словами юристів, у таких випадках навіть інспектори з праці місцевих органів влади не завжди зможуть відстояти права працівників, адже за юридичною адресою підприємство підконтрольне зовсім іншій інспекції.
Другий фактор не на користь працівників – зарплату отримували готівкою. Тому їхніми коштами після звільнення міг розпорядитися будь-хто, хто мав до них доступ.
Всі згадані неприємності мають принаймні насторожити того, хто планує найближчим часом працевлаштуватися. Звісно, часи зараз не такі, щоб перебирати посадами, і працювати доводиться на першій ліпшій і чи не єдиній можливій роботі. Однак, якщо ж вам гарантують офіційне працевлаштування, в ейфорії від знайденої роботи не нехтуйте своїм правом на ознайомлення із наказом про прийняття та записом у трудовій книжці. Це хоча б дасть зрозуміти роботодавцю, що ви знаєте свої права і готові їх захищати.
Після звільнення значно важче відстоювати свої інтереси. Особливо, якщо головний офіс підприємства із відділом кадрів, бухгалтерією і керівником за кількасот кілометрів, а безпосередній керівник на місці більшість питань вирішити не може. Тут допомогти можуть лише правоохоронні органи та суди. Лише вони можуть отримувати доступ до документації підприємства, за даними якої можна провести об’єктивне дослідження конфлікту. Якщо почуваєтеся не впевненим у своїх знаннях трудового законодавства, завжди можете звернутися до органів правової допомоги й отримати консультацію. Адже навіть у карантин фахівці надають особисті консультації й відстоюють права людей та готують матеріали для засобів масової інформації.
У Лебедині бюро правової допомоги розташоване на Соборній площі, 29.
Євген ШУЛЬГА
