5 березня, у Нових Санжарах закінчилася двотижнева обсервація евакуйованих із китайської провінції Ухань українців. Нагадаємо, що повернутися на Батьківщину їх змусив спалах коронавірусу COVID-2019. За словами заступника міністра охорони здоров’я, головного санітарного лікаря України Віктора Ляшка, із «карантину» евакуйовані вийдуть за умови відсутності підозри на захворювання.
Наразі симптомів ГРВІ чи грипу в людей у обсервації не виявлено, підвищеної температури не зафіксовано ні в кого. Усі здорові і лишень дещо вражені зустріччю зі співвітчизниками на рідній землі. Ті «хліб-сіль», вірніше «каміння-матюччя», із якими до евакуйованих прийшли у Нових Санжарах, «прославилися» не лише в Україні, а й далеко за її межами. Протестувальники перекривали дорогу й палили шини, а також вступили у сутички з поліцейськими. За фактом масових заворушень і насильства щодо правоохоронця, відкрито кілька кримінальних проваджень.
Найцікавіше те, що перестороги новосанжарівців, вочевидь, були зайвими, адже коронавірус прийшов в Україну, однак не від евакуйованих. У вівторок, 3 березня, у Чернівцях офіційно зафіксували перший випадок зараження вірусом COVID-2019.
Та повернемося до нашого обговорення. Певні, що не будемо єдиними, кому після подій на Полтавщині пригадалася «тепла» зустріч військових кількарічної давнини у Лебедині. Тоді українських військовослужбовців, які захищають наш спокій на Сході України, намагалися залишити на дислокацію в місті. Та знайшлися невдоволені лебединці, які відкрито виступили проти цього рішення. Результат бачимо самі.
Із цього всього виникає логічне питання: а як би ми відреагували, аби евакуйованих із Уханю розмістили в Лебедині? А ще, звісно, цікаво, чому, на думку наших читачів, новосанжарівська ситуація склалася саме так: через недостатнє інформування, наш менталітет чи…? І ось які відповіді ми почули у п’ятницю.
Іван: – Скажу лаконічно: інформованість населення була і є недостатньою. Менталітет українців, на мою думку, все ж таки гостинний. А ми всі разом повинні пропагувати людяність. Стосовно ситуації в Санжарах: людям потрібно було не тільки все своєчасно пояснити, а і провести заходи щодо забезпечення їхнього захисту, щоб вони це відчули. Якщо раптом евакуйованих би вирішили розмістити у Лебедині, а ми, місцеві органи управління, спрацювали б належним чином, то впевнений – наші містяни поставилися б із розумінням. Де розміщувати такий центр, мають вирішити компетентні фахівці.
В’ячеслав: – Якби евакуйованих хотіли б розмістити в нас, то на них чекала б така ж «гостинна» зустріч, як у Санжарах або в іншому регіоні країни, адже їх ніде не хотіли приймати, бо люди дуже боялися за себе. А все тому, що населення було не обізнане ні тоді, ні зараз. Жодна країна світу так «гостинно» не зустріла б цих людей, як ми… І це, в першу чергу, проблема влади, бо народ про неї завжди думає і допомагає, а влада – навпаки.
Алла: – Можливо, це не популярна думка, та інстинкт самозбереження і низький рівень нашої медицини ніхто не відміняв. Тому і зустріч така. У людей немає ніякої впевненості, що у випадку просочення вірусу в їхнє місто влада про них попіклується. Тому вони розраховують лише на себе.
Світлана: – Спокійно дивитися на цей жах, що відбувався у Нових Санжарах, було неможливо. За що із тими, здебільшого, дітьми так? Вони не з легкої долі поїхали вчитися чи працювати закордон, а зараз, у скрутний час, вирішили повернутися на Батьківщину. І як їм після цього любити рідну державу і своїх співвітчизників? Як вірити взагалі в людяність після того каміння і розбитих вікон в автобусах? Жах, та й годі! Якби існувала можливість, що евакуйованих привезли б до Лебедина, то не відреагувала б ніяк. Привезли б та й привезли, нехай собі перебувають на карантині. Кидатися на й без того затурканих людей, які очікували евакуації з епіцентру захворюваності на коронавірус, не стала б у жодному разі.
Анатолій: – На жаль, я до цього часу так і не дізнався, що за люди перешкоджали в’їзду наших громадян у Нові Санжари. Гадаю, що так вчиняти зі співвітчизниками не можна. Нинішня влада допустила ряд помилок, організовуючи розміщення евакуйованих на Полтавщині. Навіщо було «засекречувати» цю інформацію, не повідомляючи навіть місцевим жителям? До речі, ще напередодні ходили чутки, мовляв цих людей мали б направити у наші Токарі. Чесно кажучи, особливого захоплення у мене ця інформація не викликала, але каміння у евакуйованих я б ніколи не кидав.
Як бачимо, наші читачі переконані: найбільшою проблемою, що стала основою такої зустрічі евакуйованих із Уханю в Україні, була відсутність необхідної інформації про саме захворювання, місце розташування обсервації, процес її проведення тощо.
Нині ж у людей, які перебувають на карантині у Нових Санжарах, жодного сліду коронавірусу не виявлено. Цей результат підтверджується молекулярно-генетичними дослідженнями біологічного матеріалу, взятого в евакуйованих. Разом із українцями та іноземцями, які прибули з Китаю, в обсервації перебувають пілоти екіпажу літака, водії, а також журналісти кількох українських ЗМІ, яким вдалося проникнути на територію медцентру МВС. Сподіваємося, що вже сьогодні кожен із них – обов’язково здоровий – повернеться додому.
Громаду «слухали» Олена ВЄЧКАНОВА та Ігор КОЛЄСНІКОВ
