Дистанційна картина. Що маємо?

Якісь гойдалки насправді. З понеділка наші діти знову (щоправда, не всі) мають бути на уроках безпосередньо у навчальних закладах. Та не виключено, що невдовзі ми знову повернемося до «дистанційки». А що отримують діти від такої форми навчання? Це уже не лише турбує батьків, а починає чіпляти за живе. На жаль, карантинні прогнози не втішні, ми знову рухаємося до «червоної» зони. Але ж обіцяли, що повна вакцинація педагогічних працівників дозволяє працювати навчальним закладам навіть при найвищому рівні епідеміологічної небезпеки, у цій таки «червоній» зоні! Спробуємо розібратися у «Темі дня», чому ж сьогодні картина інакша?

Насамперед, поговоримо, що ж втрачає дитина, перебуваючи вдома, не відвідуючи школу, гуртки за інтересами? Сьогодні точаться розмови щодо цього і між педагогами, і між батьками. Причому не всі із педагогічного загалу визнають, що дитині потрібне саме сидіння за партою, саме в класі перед учителем. Є нині в Україні багато офіційно сертифікованих шкіл із дистанційним навчанням, які дають повну середню освіту, закріплюючи знання екзаменами, вручаючи традиційний атестат про опанування загальноосвітніми науками, допускаючи цим самим до проходження ЗНО на загальних умовах. Деякі батьки цілком задоволені таким способом навчання своїх дітей. Мовляв,  син чи донька під час сприйняття нового матеріалу, не відволікатимуться на сторонні предмети, «вибрики» однокласників, зауваження вчителя, усілякі з’ясування стосунків. У них іде безперервний потік навчання й засвоєння предмету, що дає високу якість освіти. Як стверджують батьки, їхні діти можуть не боятися булінгу чи якихось там утисків від учителя, ровесників чи взагалі навколишнього середовища. Але водночас вони можуть відвідувати гуртки за інтересами, у них є час, аби ганяти з однолітками м’яча на вулиці, ходити на дискотеки, зустрічатися та спілкуватися з друзями.

Тільки ось перепона: якщо ці діти із самого початку навчаються дистанційно, де здибати таку кількість друзів та знайомих, аби з ними зустрічатися? Певно, це все ж таки риторичне питання, бо ніхто на нього не відповість. Так, сьогоднішні ґаджети дають можливість знайомитися, спілкуватися, але де гарантія, що дадуть привід зустрітися?

І ще одне зауваження: а як бути із початковою ланкою? Хто навчить дитину тримати у руках ручку, писати палички і гачечки, складати літери у склади і слова, проводити математичні дії? У звичній нам школі ми покладаємо це на вчителя і ще й вимагаємо у нього, аби наше чадо навчилося писати-читати-рахувати. А вдома? Від кого вимагати, аби дитина сиділа та ще й писала? Отож бо й воно! Вся відповідальність на батьках! Та чи всі вони погодяться на таку роботу, запасуться таким терпінням, відкладуть у бік власний ґаджет і сядуть поряд із дитиною?

Можливо, нам, хто звик до шкільних занять свого часу, до гамірних шкільних коридорів та веселощів на перервах, до голосу дзвінка та вчителя біля дошки, до відповідей на «двійку» і до блискучих знань відмінників, таке життя не зовсім зрозуміле? Ми не уявляємо дитину, яка сидить на дивані без метушні та іграшок. Колись така поведінка лякала батьків, а сьогодні, коли в дитини у руках телефон, а в кімнаті тихо і не розкидано речей,  це здається ідеальним життям. Відомий лікар Євген Комаровський щодо цього навіть жартує, мовляв, якщо ваша дитина тиха і в’яла, не переймайтеся про її здоров’я, погляньте спершу, чи є у неї в руках телефон або планшет. Якщо є, то все гаразд, а якщо немає, то починайте хвилюватися.

Є й інша категорія батьків, які навпаки – вболівають за шкільне навчання. Вони працюють, а діти – вдома, тож потребують більше батьківської уваги та контролю. І головне – упевнені, що лише вчитель зможе допомогти дитині у здобутті знань, дасть вірне бачення ситуації, навчить обирати правильний шлях, знаходити відповіді на питання, орієнтуватися у суспільстві. Звісно, самі батьки не мають стояти збоку, вони вдома також заохочуватимуть дитину до навчання. От саме вони й переймаються дистанційним навчанням, хвилюються про подальшу освіту своїх дітей, задумуються над майбутнім. Бо ж навчання дистанційне не лише в школах, а запроваджується й у навчальних закладах усіх рівнів. То, вибачте, практичних навичок, яких не можна здобути дистанційно, не матимеш. А значить, хліба не спечеш, ін’єкцію не зробиш…

Та перейдемо до лебединських реалій. Наші діти щойно повернулися до так званих очних занять у школах. А до того майже два тижні навчалися дистанційно. І не відомо, коли ж усе повернеться на «круги своя». Та більшість батьків переконана, що такі перестороги зайві. Насамперед, ще влітку минулого року, аби не йти на суворий карантин навіть в умовах «червоної» зони, усі працівники навчальних закладів мали пройти повну вакцинацію. Це, як наголошували, дасть можливість працювати закладам загальної середньої освіти. Управління освіти виконкому Лебединської міської ради звітувало про високий рівень отриманих щеплень серед працівників освіти. Всі були задоволені, що діти, врешті повернуться за парти і життя налагодиться.

Та почався новий навчальний рік і знову почалися проблеми. Заходи із попередження коронавірусної інфекції стали жорсткішими. Рівень захворюваності згідно з інформаціями Міністерства охорони здоров’я України, державної установи «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України» зростає, починають хворіти й наші діти, швидко розповсюджується новий COVID-штам омікрон. Водночас зростають цифри хворих на ГРВІ та грип. Тож саме сезонний спалах цих вірусних хвороб, який збігається із новою хвилею захворювань через поширення омікрону, й призводить до запровадження відповідних обмежувальних заходів у навчально-виховних закладах Лебединської громади та і по всій території України. Така профілактика може знизити ризик інфікування дітей і зменшити мобільність дорослого населення, яке супроводжує дітей до навчальних закладів, – зазначають у МОЗ. Про це ж говорила спеціально для «ЖЛ» і заступник Лебединського міського голови Олена Кірєєва. «Сьогодні ми констатуємо перевищення епідпорогу по ГРВІ та грипу, виявлені випадки захворювання на COVID-19 учителів та дітей, область також прямує до «червоної» зони, – пояснює Олена Василівна. – Працювати у «червоній» зоні ми маємо право, адже педагогічні колективи у нашій громаді стовідсотково вакциновані, як того вимагає МОЗ. Та через певні обставини загострення епіднебезпеки ми пішли на випередження і вирішили, що не доцільно закривати навчальні заклади на карантин. Адже він передбачає загальне припинення навчального процесу. Тому ми перейшли на дистанційне навчання, аби дати нашим дітям можливість здобувати освіту. Навчальний рік має тривати 176 днів, аби потім учні йшли на літні канікули. А через уведення карантину ми б продовжили навчання у школах ще й у червні. Залишати дітей без літнього відпочинку ми не маємо права. Тому – «дистанційка». Та цього тижня ми вирішили спробувати частково перевести деякі навчальні заклади громади на очну форму навчання. Сподіваємося, що це не призведе до нових захворювань». Щодо роботи індивідуальних гуртків посадовиця чітко відповіла: «Це рішення комісії з ТЕБ і НС. Пояснення логічне – у позашкіллі навчаються дітки з різних навчальних закладів, тому існує більший ризик захворювання. Адже у різних школах – різний рівень захворюваності як учнів, так і вчителів. Та цього тижня умови дещо пом’якшили і також частково дозволити працювати позашкіллю».

Так, це серйозні виклики для нас і також серйозні проблеми в отриманні нашими дітьми якісної освіти, про яку так часто говорять у Міністерстві освіти та науки України. Аналізуючи підсумки минулорічного ЗНО, не всі задоволені його результатами, списуючи рівень знань абітурієнтів на тривалий карантин та неготовність до навчання в таких умовах. Чого гріха таїти? Що було, то було, і прогалини традиційної системи освіти стали проблемою. Та сьогодні вже всі зрозуміли, що жарти скінчилися і треба серйозно братися за навчання, шукати альтернативу сучасній традиційній школі, переходити на інші рівні здобуття знань. А пандемія стала остаточним аргументом у таких пошуках.

Школи із дистанційною формою навчання впроваджуються в систему освіти уже понад десять років. Тож на слуху багато сертифікованих онлайн-шкіл, які забезпечують якісну освіту, дають відповідні документи, про що ми вже згадували. «ЖЛ», звичайно, не перераховуватиме та не називатиме перелік подібних шкіл з етичних та рекламних міркувань. Але й не відкидатиме наявної можливості вибору батьків та дітей, якщо доведеться аналізувати дистанційні заклади освіти, про які багато інформації в мережах.

Вибір вибором, та сьогодні картина серйозна – дистанційне навчання у наших закладах загальної середньої освіти. Причини також вагомі – ми переймаємося безпекою наших дітей, оберігаємо їхнє здоров’я, вживаємо заходів, щоб убезпечити підростаюче покоління від ризиків коронавірусного захворювання та супутніх респіраторних і вірусних уражень. Ми ж усі хочемо бути здоровими! А сьогоднішню ситуацію ми, здається, пояснили. Тому слід терпіти і чекати, як радять у вищих ешелонах влади. Обирати для себе прийнятні шляхи здобуття освіти, навчатися і, дасть Бог, ми таки подолаємо оцю хворобу, запишемо її до рядових захворювань, як запевняє світова медична спільнота, та станемо жити-поживати і добра наживати.

Пояснення аналізувала Олена БОНДАРЄВА

Створення цього матеріалу профінансоване передплатниками друкованої версії «Життя Лебединщини»    

Поділіться
[uptolike]