Вирішили звернутися до цієї нагальної сьогодні проблеми. Що не кажіть, а багато маємо залишків від продуктів харчування, від дозвілля, зламаного знаряддя тощо. Так, усі колись збирали металобрухт і макулатуру до школи, були змагання: хто більше. Колись їздили містом і спеціальні автобуси з написом «Придбано на кошти від зібраного піонерами металобрухту». І піонери ходили, пишалися, що їхня праця не змарнована. Сьогодні ж здаємо брухт чорних та кольорових металів за гроші. Якщо скло можна здати, то проблема з пластиком та поліетиленом все ж існує. Не кожен знає, де його можна реалізувати. Макулатура і зовсім чомусь не йде в хід, усі намагаються нею розтопити в грубці. Це, звичайно, краще ніж залишати в лісі, на покинутій садибі, на узбіччі дороги чи березі водойми. Аби лише не везти до пункту прийому, бо «за ті копійки нічого перенапружуватися». Але ж усього непотребу не спалиш, не все можна вкинути до грубки. Тому вихід – здати чи укласти угоду з комбінатом благоустрою. І в жодному разі не викидати, не палити посеред дороги чи на власному дворищі, як деякі громадяни. Це все шкодить людському організму, а у спекотний період ще й загрожує пожежею. І слід пам’ятати, що викинуті на стихійні звалища батарейки, пластик, якийсь інший мотлох, іще довго розкладатимуться, отруюючи наше з вами довкілля. Тож чи здають лебединці вторинну сировину, зважаючи на все сказане? Маємо відповіді.
Наталія (36 років): – Дуже добре було раніше, у дворах багатоповерхівок стояли сміттєві баки зі спеціальною кришкою, куди викидалися пластикові пляшки, зараз їх чомусь прибрали. Тому доводиться викидати у звичайні. Щодо макулатури, то віддаю мамі на «розтопку» назиму. А так, більше й нічого у квартирі збирати.
Раніше, пам’ятаю, ще як навчалися в школі, збирали металобрухт, макулатуру, на лінійці оголошували результати, який клас найбільше здав, а потім школа на зароблені кошти купувала фарбу чи ще якісь матеріали. Зараз такого немає.
Особисто на мою думку і взагалі, щодо мене, то коли стояв контейнер для пластикових пляшок – було приємно викинути їх саме туди, бо я чомусь думаю, що на ті кошти придбавали щось для міста. Ту саму фарбу, щоб пофарбувати лавочки в парках, чи ще щось, тому із задоволенням викидала пляшки саме в той контейнер.
Любов (54 роки): – Я також, що стосується макулатури, то використовую її для розпалювання дров’яного котла і віддаю зайве знайомій бабусі. Пластикові пляшки, то їх майже не маємо, бо намагаємося не вживати ці газовані напої і онуків до цього привчаємо. Краще випити компоту чи звичайної води. Ну оце так.
Алла (39 років): – Ні. Не збираю і не здаю. Аби було роздільне збирання сміття, то сортувала б. А так вся синова макулатура йде на розтопку.
Анатолій (37 років): – Завжди намагаюся всілякими методами боротися за чистоту довкілля. Сам не викидаю та інших прошу не викидати пластик, скло або картон на землю. Проживаю у багатоповерхівці, але маю можливість сортувати сміття, а згодом здавати вторсировину. І роблю це не заради грошей, а щоб хоч таким чином зменшити кількість сміття на нашій планеті. Свого часу з великим задоволенням сприйняв появу в нашому місті окремих контейнерів для пластику та скла. Але чомусь вони дуже швидко зникли з вулиць Лебедина. Напевно, у нас не зацікавлені переробляти всю цю вторинну сировину. Дуже не подобається, коли все сміття кидають в один контейнер.
Наталія (40 років): – Доброго ранку, земляки. Здала нещодавно ж/пляшки. Збирала довго. Вторгувала 20 грн. Збирала б і здавала б, аби було приміщення для зберігання. Я не маю ні сараю, ні горища, то зберігати ніде. Це нормальна практика – збирати і здавати вторсировину. Але в нас ця культура приживається слабо, на жаль. А це ж і довкілля, і економія… Треба себе привчати.
Євген (39 років): – Ну мені найперше спадають на думку пакети і пакетики, усілякі інші полі… – етилени, -пропілени і так далі. Останні років 10 якось і не доводилося здавати нічого. Мабуть, тому, що сам механізм не надто зручний. Заради однієї пляшки чи кілограма паперу не підеш спеціально до пункту прийому, треба чекати, поки назбирається багатенько, щоб виправдати поїздку. Аби можна було у самому магазині, звідки приніс той же пакет чи пляшку повернути при наступній покупці, навіть за якісь копійки, було б набагато зручніше. Можливо, повторюся, бо цю думку висловлював уже багато разів – варто місту доплачувати громадянам за принесене сміття, будь-яке. І це, мабуть, було б дешевше, аніж потім вигрібати стихійні сміттєзвалища. І для людей заохочення.
Володимир (67 років): – Відповідь на питання про здачу вторсировини на рекламній сторінці ЖЛ. Металобрухт, пух-пір’я. Додам акумулятори. У господарстві пір’я взагалі немає. Металобрухт та акумулятор не проблема. Скляні та пластикові ємності використовую для аварійного запасу технічної води. Щодо іншого непотребу використовую яму. Чекаю організованого вирішення питання в старостинстві з укладенням угоди з комбінатом благоустрою. Щодо забруднення навколишнього середовища додам пізніше. Проблема забруднення навколишнього середовища серйозніша ніж Ковід-19! Непотріб – не сміття від прибирання в домі чи садибі. Це побутові відходи, що налічують десятки різновидів (не враховую промислові, виробничі, будівельні, а побутові придатні для компосту). Я маю на увазі побутові відходи, які не можна утилізувати вдома без шкоди довкіллю. Надважливо організовувати хоча б вивіз на спеціальні, облаштовані звалища. Наскільки можливо відділяти вторинну сировину для переробки! Я вітаю і поважаю людей, які цим переймаються, адже це культура, вихованість (!!!), дбання про себе і любов до ближнього. Дорогі земляки! Особливо приділяйте увагу «батарейкам», газорозрядним лампам денного світла, електроніці, що стала непотребом, усьому, що містить важкі метали. На жаль, вимушений зберігати це в окремому ящику, поки не з’явитися можливість здати на спеціальне підприємство. Щодо майбутнього, я реаліст і вірю фактам. Планета гине, задихаючись в непотребі, більшість якого могла бути вторинною сировиною! Реалізм не веде до песимізму, а спонукає до пошуку вирішення проблеми.
Ольга (57 років): – Вторинну сировину люди здають з давніх-давен. Пам’ятаю, що на вулиці жив, як його називали, «ганчірник» Митро Митрович. Так от він збирав по дворах таку сировину. Їздив конячкою не тільки по Лебедину, а й по селах. На возику лежали речі для обміну (бо грошей не платив) відра, миски, кружки та інший крам. Тоді повідкривали пункти заготівлі вторсировини. Малими, пам’ятаю, в лісопарку збирали порожні пляшки і здавали в магазин. Одна пляшка – 100 грам халви чи пляшка ситра (без пляшки). Зараз здаємо і металобрухт, і макулатуру, і пляшки, і бите скло віконне. Якщо є попит на вторсировину, то чого б і не здавати?!
Володимир (67 років) вирішив додати: – Спасибі, Ольго, що згадали про ганчірників. У моєму селі молодий чоловік пробував стати сучасним заготівельником, щось не склалося. Вважаю, через низькі ціни на вторинну сировину. Давайте разом порахуємо. За пляшку 0,5 л нам давали 12 коп. От і 100 г халви. 12 коп. близько 12 центів близько 3 гривень. На 100 г халви зараз потрібно 10 гривень. Але ж пляшку не приймають навіть за 3 гривні, а в 6 разів дешевше. І на 100 г халви потрібно здати аж 20 пляшок! От і стає вторинна сировина для більшості непотребом.
Почули й прочитали, що думають і пропонують наші земляки. Бачимо, що всіх турбує це питання. Тож давайте вирішувати його правильним шляхом.
Переймався питаннями вторсировини Євген ШУЛЬГА
