Умисно саме так сформулювали питання для обговорення. Бо ж це відразу підштовхує нас до точної відповіді. І справді, сьогодні, маючи в руках смартфон, ми можемо, не виходячи з дому, користуватися банківськими послугами, сплачувати «комуналку», купувати й продавати, замовляти їжу, воду, квитки на транспорт! Можемо розважатися та спілкуватися як просто телефоном, так і по відеозв’язку. Ми вже маємо у своєму ґаджеті всі документи від паспортів різних видів, водійських посвідчень до ковідних сертифікатів та рецептів на ліки. Іще багато чого можна назвати! Оце й називається нашим «оцифрованим» життям.
Тож чи вважаєте ви себе «оцифрованим», чи просто звичайним користувачем ґаджету? Що для вас смартфон – багатогранне і повне життя чи просто телефон як засіб зв’язку? Можливо, хтось із вас зможе обійтися без нього протягом якогось часу? І ось про що цікаве дізналася «ЖЛ».
Наталія (40 років): – Телефон для мене, це в першу чергу, засіб, що значно допомагає в роботі, адже ним можна передати велику кількість даних у будь-який момент, маючи інтернет, звичайно, не прив’язуючись до офісу чи робочого місця. Також вбачаю великий плюс, що можна контактувати у відеочатах із знайомими чи родичами, які далеко від нас. Не вважаю себе «оцифрованою», але дякую прогресу, що маю смартфон.
Оксана (38 років): – Маю смартфон давно, тож цілком «оцифрована», бо і платіжки за «комуналку» отримую в «Приват-24», сплачую там же (не вистоюючи довжелезні черги на пошті чи у банку), купую книги, одяг через інтернет, ось до газети дописую завдяки вайбер-чату, а не листом у конверті, як двадцять років тому. Шкільні та дитсадкові новини – у вайбері на телефоні та на фейсбук-сторінках. Що робиться у місті (виставки в музеях, відключення світла-води, надзвичайні події…) – теж підглядаю на інтернет-сторінку, навіть ось зараз, сидячи на роботі. Запримітила, що кожні 10 хвилин руки тягнуться до ґаджета, щоб зазирнути туди і нічого не пропустити. Зручно, але тільки поки смартфон добре працює, не глючить, не розрядився і проплачено інтернет. Бо якщо опиняєшся десь без такої потрібної іграшки – тяжко психологічно, страшенно незручно (не вистачило в «АТБ» готівки – можна через «Приват-24» швиденько перекинути з картки на картку), і дійсно почуваєшся залежною. Про молодь, що там і казати – вони телефона з рук взагалі не випускають, у хаті туляться до роутера, істерять, коли не зарядилося з ночі, і залежніші більше за нас. Скільки можу обійтися – та хвилин десять, але це не точно. Бо до хорошого звикаєш швидко. Он і радіо я слухаю через смарт-додаток, бо через приймач ловить кілька каналів, а РадіоРокс, на жаль, ні. А як легко стало сваритися через смартфон, особливо через коментарі! Звісно! Хоча «ЖЛ» читаємо в друкованому вигляді. Ми щороку передплачуємо улюблену газету, навіть якщо ціна піднімається. Колись то взагалі виписували кілька видань: газет і журналів. Але, знову ж таки, завдяки смартфону, можна друковану продукцію читати в цифрі (і слухати в аудіо). А на сторінках соцмереж взагалі кожен сам собі журналіст, редактор і коректор власної щоденної мінігазети.
Володимир (67 років): – Мені 67 років і ровесники зрозуміють, що самостійно «оцифруватися», в повному розумінні терміну, для мене не реально. Звичайно, світ не без «вундерстариків», але я зі звичайних. Насолоджуюсь, у першу чергу, спілкуванням із рідними та друзями, як от і з вами. Більше полюбляю відеозв’язок. По зуму граю в шахи, беру участь у цікавих для мене та доступних відеоконференціях. І, що найважливіше, завжди відвідую в умовах карантину зібрання (відео-конференції) з духовними братами та сестрами, Свідками Єгови. Пишу листи, та використовую новий інтерактивний курс із вивчення Біблії. Для самоосвіти користуюся тлумачними словниками, енциклопедіями. А які цікаві групи за інтересами. А нові історичні факти, що замовчувалися, припадали пилом в архівах! Усім приємного і цікавого використання електронних пристроїв!
Алла (39 років): – Я зараз не в Україні, і завдяки смартфону завжди на зв’язку з сином, друзями, родичами. Вирішую питання, записуюся на прийом до лікаря в Сумах. Закордонний паспорт, сертифікат ковідний – це все у смартфоні. Без смартфону ніяк! Без нього мене б просто не пропустили на кордоні. Оплата «комуналки», лікування тварин, купівля квитків – усе через телефон.
Анатолій (38 років): – Я далеко не «оцифрована» людина, і по великому рахунку мені це не потрібно. Використовую телефон тільки для вхідних та вихідних дзвінків. Навіть Вайбер у моєму телефоні відсутній. Вважаю, що «жива» розмова з рідними та близькими, навіть по телефону, не замінить ніяке віртуальне спілкування. Також не хочу, щоб у моєму смартфоні була вся інформація про себе, через те, що телефонні шахраї та кіберзлочинці на голову вище за нашу доблесну кіберполіцію. Моя позиція мене повністю влаштовує, і це мене радує.
Любов (55 років): – Це, звичайно, гарно бути «оцифрованим», але невже ви не сумуєте за повноцінним спілкуванням із друзями без телефонів, без смс? Я з величезним задоволенням спілкуюся з людьми без ґаджетів. Ніякий ґаджет не замінить цього «живого» спілкування. Але інколи телефон буває не зайвим. Вважаю необхідними оплату комуналки та написання СМС тим, хто перебуває далеко. Але не пропускайте нагоди зустрічатися і спілкуватися, відчуваючи погляд і позитив того, хто поруч! Зі святами усіх!
Наталія Логвиненко, депутатка міської ради: – Дорогі жителі Лебединської громади! Щиро вітаю всіх вас зі святами! Бажаю вам зберігати радість щедрівки цілий рік. І нехай зерно, засіяне вранці Старого Нового Року посівальниками, проросте достатком, злагодою, миром, розквітом, успіхами! Стосовно теми, запропонованої до обговорення, переконана, що «оцифрованість» притаманна в тому випадку, якщо є робоча цілодобова необхідність і в цьому випадку її не слід плутати із залежністю. Переважна більшість – це звичайні користувачі. Використовуючи ґаджет для спілкування, оплату рахунків чи замовлень, навчання, переглядаючи, читаючи новини, ми можемо контролювати себе у використанні смартфону, але діти та й що приховувати, деякі дорослі, мають залежність. Сучасність вимагає від нас умінь та навичок користуватися інноваційними засобами комунікації, але слід пам’ятати і про безпеку та ризики. Особисто я можу певну частину доби не користуватися ґаджетом. Бажаю вам, щоб користування ґаджетами було приємним та допомагало у повсякденному житті.
Іван Минюк, депутат міської ради: – Вiтаю всiх читачiв газети з Новорічними та Різдвяними святами! Бажаю БЛАГОПОЛУЧЧЯ, ДОСТАТКУ ТА ЩАСТЯ КОЖНОМУ! Щодо заданої до обговорення теми, то хочеться подiлитися своїми думками. По-перше, я представник поколiння, яке звикло до живого спiлкування. Використовую свiй телефон для спiлкування як по роботi, так i з друзями. Але нiщо не замiнить менi живого спiлкування з рiдними, друзями та колегами. По-друге, звiсно, було б смiшно спростовувати необхiднiсть та доречнiсть ґаджетiв у наш час. Але винятково для швидкого отримання необхiдної iнформацiї. До того ж, хочу усiм нагадати, що в iнтернетi зараз стiльки «iнформацiйного сміття», що будь-яку новину треба сто разів перевiрити, перш нiж використовувати в роботi чи в повсякденному життi. Як приклад, та ж «Українська вiкiпедiя», яка перетворилася на книгу фантазiй та фактичного абсурду, бо пишуть її усi, кому не лiньки. По-третє, якщо хтось вважає себе «продвинутим» користувачем всесвiтньої павутини, то скажу, що ми просто стороннi спостерiгачi за чиїмось життям. Дехто вже потрапив у залежнiсть вiд смартфону чи айфону… Молодь i дiти скоро не зможуть вiльно викладати свої думки, говорити, бо через ґаджет говорити не треба.
Ось так зрозуміло і абсолютно доступно наші шановані читачі обґрунтували необхідність і доречність бути «оцифрованими» у наш час, пояснили, що значить бути залежними від ґаджетів. Хоча кожен має знайти час для обов’язкового «живого» спілкування з дітьми та рідними. Дуже часто можна спостерігати таку картину, коли мама, тато, донька чи син увесь свій вільний час проводять із ґаджетом у руках. Тому поводьмося із ґаджетами розумно і зважено. Пам’ятаймо, що «оцифрованість» важлива у нашій сучасності, але є певні межі у роботі, у житті, у стосунках.
Незалежний від телефону Ігор КОЛЄСНІКОВ
Створення цього матеріалу профінансоване передплатниками друкованої версії «Життя Лебединщини»
