Уже довгих шість років Схід України потерпає від загарбницьких дій ворожої армії РФ. Неоголошена війна призводить до втрат нашої держави серед військовослужбовців та мирного населення. Жертвами військового конфлікту вже стали близько 45 тисяч людей. Точну кількість загиблих серед мирних людей та військових назвати вкрай важко. Майже зруйновані інфраструктура, міста та селища Донецької і Луганської областей. Майже два мільйони людей залишили власні домівки та шукають життя на мирній території. Переселенців можна зустріти чи не в кожній області нашої держави. Є вони і на Лебединщині. Війна, на жаль, продовжується…
Із 27 липня 2020 року на Сході України нібито триває повне і все-осяжне припинення вогню. Хоча з початку війни офіційно зареєстровано 20 таких випадків. Але яким би довготривалим не було припинення вогню, продовжують гинути українці. Ворожі окупанти мінують мирні території Донбасу, зміцнюють свої бойові позиції, а до наших укріплень продовжують долітати снаряди російських найманців.
Війна триває і ніхто не зможе сказати, коли ж вона скінчиться. «ЖЛ» спробувала дізнатися у лебединців, чи турбує їх питання війни. І ось що ми почули.
Анатолій: – Мене не просто турбує тема війни, а болить серце і плаче душа, коли продовжують гинути кращі сини України. Начебто у нас мир і злагода, але майже поряд, на Сході нашої держави, тривають військові дії. Впевнений, якщо об’єднати зусилля, то цю війну можна закінчити, але хтось на ній заробляє гроші та власні дивіденди. Це недопустимо по відношенню до українського народу. Нами не просто маніпулюють, нас просто використовують. А ще боляче від того, які наслідки чекають на українців після війни. Минуло 75 років, як закінчилася Друга Світова, а ми до цих пір знаходимо міни та боєприпаси в городах, на полях та в лісах. Відгуки війни ще довго завдаватимуть болю нашим серцям, але вірю, що мир повернеться на нашу землю.
Василь: – У 2014 роцi прийшла злочинна влада, з тих пiр українцi вбивають українцiв. Надiя на Зе згасає…
Ірина: – Ця клята війна забрала життя мого знайомого. Ніколи не забуду того, що в мирний час гинуть наші хлопці. Навіть якщо вона закінчиться, душевна рана ще довго кровоточитиме.
Ігор: – Трагічні новини продовжують приходити до нас, навіть незважаючи на припинення вогню. Гинуть наші захисники, які зі зброєю в руках охороняють кордони нашої держави. Підриваються на мінах мирні жителі Донбасу. Руйнується те, що будувалося роками. І відновлювати все доведеться десятиліттями. Поки триває війна, забути неможливо. Напевно, думка про неї щезне тоді, коли всі солдати повернуться додому.
Олена: – Як би не називали те кровопролиття із 2014-го, а маскувати людські сльози та смерть під інші назви, здається, не варто. Війна є війна. І не треба називати її братовбивчою. Хто підняв знамена агресора та поневолювача, вже не брат…
Анатолій Колесник, ветеран війни в Афганістані: – Серце болить від того, що вже трьом поколінням моєї родини довелося воювати. Мама Ольга Олександрівна свого часу воювала у Другій Світовій, мені довелося тримати зброю в руках під час афганської війни. Мій син Вадим, як військовослужбовець прикордонних військ, двічі був в АТО на лінії розмежу-вання. На жаль, страшне слово війна продовжує жити в наших серцях.
Катерина: – Кілька років, як припинила дивитися телевізор, бо новини вже тоді розчаровували. Не кількістю жахливих фактів, а тим, як спотворювалася та замовчувалася інформація. Хоча все одно знаю, що більшість центральних телеканалів останнім часом затихли щодо теми російської агресії на Сході України. Дізнаюся новини із надійних Інтернет-джерел, перевіряю все, що трапляється на очі, кілька разів – бо хто знає, яку «дезу» спробують закинути в наш інфопростір. Відчуваю дику злість: і до російських найманців, що почуваються господарями становища, і до нинішньої влади, котра не здатна навіть прямо сказати, хто ж саме напав на Україну, і робить усе для того, аби «зам’яти конфлікт». Тільки це – не конфлікт. Це страшна, кровопролитна і чомусь, на жаль, й досі неоголошена війна. І свідомі громадяни пам’ятають про це. Щиро вірю в наших безстрашних воїнів та сподіваюся, що вони вистоять, втримають навіть небо у разі потреби і обов’язково повернуть мир. Героям слава!
Чи не в кожного лебединця слово війна викликає негативні почуття та біль. Думка про те, що гинуть кращі сини України, не дає спокійно спати і жити. І хоча в цій ситуації не все залежить від нас, сподіватимемося, що найближчим часом українські захисники живими та здоровими повернуться додому, стихнуть вибухи. Але залишиться пам’ять, яка розставить всі точки над «і», яка продемонструє правду життя.
Слухав громаду Ігор КОЛЄСНІКОВ
