Можливо, хтось і вигукне, а чи те запитання ви виносите на громадське обговорення. Ствердно відповімо, що саме те, адже інколи чуємо, як на ринках, у магазинах і навіть просто на вулиці лунають розмови не українською мовою. Можливо, хтось скаже, що спочатку треба нагодувати людей, дати можливість розбудувати інфраструктуру, що не важливо, якою мовою говорити, аби жити добре. Звісно, що так, але ж не знати мови рідної землі, своєї Батьківщини – сором для справжнього громадянина. Бо без мови немає держави, а збудувати її можна тільки, знаючи свою історію, свою мову. Україна – демократична країна, де ніхто не забороняв висловлюватися вголос навіть китайською. Але з кожним роком Уряд посилює заходи щодо Закону України про мову. Так, із 16 січня 2021 року підприємства, установи та організації всіх форм власності, підприємці та інші суб’єкти господарювання мають здійснювати обслуговування та надавати інформацію тільки українською мовою. Інформація на цінниках, маркуванні, квитках, меню, в інструкціях та технічних характеристиках товарів і послуг також має подаватися українською.
Звісно, що серед нас знайдеться багато невдоволених такими змінами у спілкуванні. Але варто пам’ятати, що всі ми живемо в Україні, за українськими законами. Ми – українці, тож маємо знати рідну мову, спілкуватися нею.
Щоб не бути упередженими і не висловлювати лише власну думку, «ЖЛ» звернулася із запитанням до лебединців.
Любов: – Правильно, кожен українець повинен знати свою мову. Але я не вважаю тих людей, які живуть в Україні і говорять російською, ворогами. Адже сторіччями перепліталися родинні, економічні, культурні та інші зв’язки. І не правильно, коли людина не зовсім чистою українською мовою просить продати продукти харчування, а продавець не реагує, а чекає… Це правильно? А вчити і знати мову, звичайно, треба.
Анатолій: – Спілкуюся тільки українською мовою, хоча й роблю це не зовсім на належному рівні. Та це й зрозуміло, адже відчувається близькість кордону із РФ. У цьому випадку дуже часто згадую слова третього Президента України Віктора Ющенка, який наголошував, що людина повинна розмовляти тією мовою, якою вона думає. Хоча у мене є деякі зауваження до тих, хто намагається заполонити нашу мову, такими словами, як членкиня, продавчиня, прокурорка або прокуриня. Не думаю, що це українські слова. Також не погоджуюся з тим, що дехто нав’язує говорити всім нам винятково тільки українською мовою. Людина повинна сама обирати, якою мовою вона хоче спілкуватися.
Алла: – Ще 7 років тому свої публічні виступи я робила російською, адже навчалася в Харкові, і мені було так простіше. А вже із 2015-го у громадській роботі почала готувати тексти українською. Було дуже незвично. Перший мій виступ українською мовою (символічно) відбувся у Львові. Статті, пости – все українською. Зараз уже звично і зручно. Але в побуті спілкуюся «суржиком».
Василь: – То не держава, яка не має своєї мови. Хто, як не українець повинен любити, дбати, захищати, підтримувати, розвивати, плекати, зміцнювати та поширювати свою рідну мову. А ті, хто бажає говорити іншою мовою, хай це робить не в державних установах чи сфері обслуговування. Українець зобов’язаний знати рідну мову і вільно спілкуватися нею. Додати до цього просто нічого.
Інна: – Звісно, я володію українською мовою і можу нею розмовляти, бо раніше, де я працювала, це було обов´язково. І колеги, які мене оточували, теж розмовляли українською, але вже давно до мене повернувся суржик, адже всі мої рідні та друзі спілкуються ним, і доволі нелегко перейти на спілкування українською. Але якщо поставити ціль на цей рік «ПОЧАТИ РОЗМОВЛЯТИ УКРАЇНСЬКОЮ», то я впевнена, що все вийде, але іноді я думаю чи потрібно мені це. На теперішній роботі маю спілкуватися, як на українській, так і на російській. Але звісно ж люблю найбільше свою РІДНУ, милозвучну, солов´їну, ніжну, співочу УКРАЇНСЬКУ!
Наталія: – Переконана, що рідну мову треба знати! І спілкуватися нею треба, хоч у нас є свій діалект. Знайдіть француза у Франції, чи іспанця в Іспанії, який би не знав рідної мови. А в деяких країнах склалися історично дві державних, і обидві громадяни вивчають. Не дарма сказав хтось із класиків – скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина. Добре хоч держава форсує нас, підштовхує до спілкування українською. Тож особисто я задоволена новими мовними нормами.
Сергій (подаємо мовою оригіналу): – Наболевший вопрос? Колись український актор Леонід Биков казав на русском языке, что в Украине небо голубее, трава зеленее. Які слова! Хоть и на руском языке сказаны. Я почти 5 років пропахав у Португалії, там на юге с одним акцентом фалают, на півночі другим, а у центрі – третім акцентом. У них це НЕ Є ПРОБЛЕМА. Но дай Бог, щоб ми так жили через 20 років, як португали жили 20 років тому. Проблема не у мові. Я, лічно, всю жизнь БАЛАКАВ, БАЛАКАЮ і буду БАЛАКАТЬ на своєму рідному суржику і НІХТО не заставе мене балакать по-другому. А ті політичні уроди, які научились розмовляти на укрмові, а тирять міліарди, то це не українці – це моральні УРОДИ і НЕПОТРІБ. Отбросок общества.
Іван: – Хочу викласти своє бачення на тему, пiдняту редакцiєю. По-перше, я розмовляю i «балакаю» на суржику, так мене навчили батьки i так ми спiлкуємося на територiї нашого району. По-друге, мене не бентежить те, що я чую росiйську мову, бо поважаю тих, хто на нiй говорить, адже то їхня рiдна мова. Ми розумiємося i це прекрасно! По-трете, в усiх державних установах та у всiх закладах спiлкування та документообiг ведеться державною українською мовою. Хiба хтось цього не знає? Не зробили тут нi законотворцi, нi так званi «патріоти» нiчого нового. По-четверте, думаю, що це питання не вчасне i дуже небезпечне з точки зору об’єднання та згуртування нацiї. П’яте, коли держава дбає про свiй народ, про його повсякденне життя, а це, перш за все, економiка та соцiальне забезпечення, розумне планування, достойна освiта та охорона здоров’я, тодi мовне питання взагалi не загострюється й не виникає конфлiктiв на рiвному мiсцi. Шосте, як не прикро це казати, але це нововведення породжує касту «активiстiв-стукачів», якi не можуть реалiзувати себе в соцiумi, крiм як діставати людей та писати доноси й наклепи. До речi, бiльшiсть «активiстiв-патрiотiв» самі не володiють мовою та й про лiтературу украiнську чули тiльки краєм вуха колись, на заднiй партi в школi. Я в цьому впевнений. То що ми маємо, як то кажуть, у сухому залишку? Маємо ще один нарив! Маємо ще одну болячку у хворому і без того суспiльствi! Знаю, що комусь не до вподоби будуть мої слова, але це – моя думка! Нам треба єднатися, а ми маємо ще одну тему для ворожнечi. Дякую всім, хто дочитав до кінця!
Ну як вам коментарі лебединців? Це думка людей, які кожного дня йдуть вулицями рідного міста, спілкуються із друзями або перехожими. Їхнє право говорити тією чи іншою мовою. Але поважати мову свого народу вони просто зобов’язані. А ще – уважно поглянути на Закон України про мову, адже там ніхто не насаджує, не змушує, не накладає стягнення. Він спонукає нас бути громадянами своєї держави.
А ще «ЖЛ» на власному сайті провела опитування з приводу того, чи розмовляють лебединці рідною мовою. Так, 69% відповіли ствердно і вважають це звичною справою, 26% розмовляють так, як у них виходить, і 19% намагаються говорити українською мовою.
Більшість із нас майже ніколи не задумувалася, яка милозвучна мова величного Кобзаря, щира Івана Франка, співуча Лесі Українки та багатьох інших. Декому навіть довелося відбувати покарання за своє бажання говорити рідною мовою. Тому не забувайте мову своїх батьків та прадідів. Пишайтеся нею. Пам’ятайте, ви говорите рідною мовою, за яку поклали голови великі сини українського народу.
Ігор КОЛЄСНІКОВ
