Чи ходять лебединці на зустрічі випускників?

Ось і закінчилося літо – час відпусток, відпочинку і, обов’язково, зустрічей однокласників та однокурсників. Саме влітку можна знайти час для того, щоб організувати та провести довгоочікувану зустріч із дитинством та юністю, коли турбот у житті було обмаль і всі ми насолоджувалися спілкуванням зі своїми друзями й товаришами. Але і літньої пори не кожен зможе знайти час для таких зібрань. І, на жаль, на це є ряд причин. Комусь, можливо, і не зовсім хочеться зустрічатися, щоб не показати іншим, який вигляд маєш через певний період після випускного. Тому «ЖЛ» і дізнавалася у своїх читачів та респондентів, чи збираються вони на подібні зустрічі.

Наталія (57 років): – Цьогорічна зустріч була ювілейною, 40 років минуло, як ми закінчили середню школу №5 в Лебедині. Так склалося в житті, що зустрічаємося лише на ювілеї наших випусків. Коли святкували 30 років, у мене народився старший онук, саме в той день, коли  ми зустрічали світанок на нашому озері (тоді воно ще було). А цьогорічна зустріч співпала із копанням картоплі, то мої однокласники не лише добре погуляли на рідній землі, а ще й попрацювали на моєму городі. Бо вони не тільки однокласники, а й найкращі друзі. Думаю, що із собою вони повезли до своїх домівок гарні враження. А ще картоплю, помідори, капусту, горілочку. Обіцяли і наступного року приїхати.

Анатолій (37 років): – Через зай-нятість за 20 років після закінчення школи був на зустрічі лише одного разу. А от після закінчення нашого педколеджу зустрічаємося кожні 5 років, і я постійно їх відвідую. Намагаюся зустрітися, щоб згадати студентське життя. Інколи до мене звертаються за допомогою в організації таких зустрічей, і я ніколи не відмовляю. З великим нетерпінням чекаю на нову зустріч!

Наталія (38 років): – У 2019 році я організовувала зустріч випускників 1999 року випуску, після 9 класів. Так, зібралися 11 чоловік і 2 вчительки, але як же приємно було побачити тих, хто прийшов. У 2024 році, сподіваюся, буде більше. А в цьому році у нас відбулася зустріч випускників в університеті, бо минуло 15 років після закінчення. Прийшли 15 чоловік, зустріч відбулася в Сумах, було дуже весело, радісно. Я намагаюся хоча б інколи потрапити на такі зустрічі, бо скільки того життя! А побачити людей, з якими проводив частинку життя, згадати цікаві моменти дуже хочеться.

Інна (27 років): – На жаль, зустріч у мене була лише одна, і тільки з одногрупниками. Я закінчила 9 класів, тому не знаю, чи то випускників 9-го класу не запрошують, чи взагалі не організовують зустрічі. Але сподіваюсь, що ще не раз зустрінуся з однокурсниками, а можливо, ще й з однокласниками!

Володимир (67 років): – За 49 років не було жодної справжньої зустрічі. Кілька років тому зібрав у себе вдома аж три однокласниці! Збирав телефонні номери, пропонував зустріч у вигляді конференції по зуму. Але дуже часто від них чув відмову. У цьому році на день села я був один із мого випуску. Чомусь мої однокласники не вірять, що ще можна організувати зустріч. Двоє з них навіть номер свого телефону не дали, махнувши рукою, бо не пам’ятають. Дуже прикро, що не у всіх є таке бажання.

Алла (39 років): – У 2006 році я була ініціатором і організатором зустрічі однокласників на десять років після випуску. Класно було, збиралися без учителів, самі однокласники. Не пам’ятаю, скільки саме прийшло, але багато. В цьому році у нас була ювілейна зустріч, 25 років після випуску. Прийшло небагато, але якраз ті, кого я рада була бачити. Будуть ще зустрічі – я обов’язково прийду! Щодо того, чи важко було знаходити однокласників: коли зустріч організовувала я, то ходила в гості до всіх, хто залишився в Лебедині. У кожного з них були якісь контакти тих, із ким вони підтримували зв’язок. Тому, поспілкувавшись із лебединськими, в принципі вийшли майже на весь клас. Просто, як зазвичай, не всі змогли бути присутніми.

Ольга (57 років): – Після закінчення школи зустрічалися на 10 років, це була перша зустріч. Була більша половина класу з чоловіками та дружинами, а також деякі вчителі. Один із однокласників прийшов до ресторану з баяном – ото було весело!!! Потім збиралися і на 25, і на 30 років. Коли зустрічалися на 35, то наші ряди поріділи, як це не гірко усвідомлювати. Вчителів багатьох уже немає. У цьому році 40-річний ювілей. Не змогла бути, бо одружувала сина. Але бачила одну з однокласниць, то розповідала, що було дуже гарно. Зібралося 18 однокласників. Зустрічі плануємо проводити і надалі. Тільки, мабуть, треба збиратися не через 5 років,а хоча б через 3, а то і 1 рік. Завжди все проходило цікаво, весело, змістовно. Мій випуск 1981 року школи №6, 10-Б клас. Дякую вам, однокласники, що ви такі є!

Лілія (44 роки): – Зустрічі мої однокласники збирають частенько, кожні 3-5 років. Відвідую не завжди, бо щось виявляється важливішим. Одну з зустрічей пропустила, бо приїхала з пологового з донечкою, ще одну пропустила, бо була на весіллі у родичів, а ось останню зустріч 2 роки тому  пам’ятаю добре. У нашої першої вчительки був ювілей. Нас зібралося 10 чоловік, зайшли до неї, привітали. Яка ж вона, наша Раїса Тимофіївна, була рада! Ми згадували смішні події зі шкільного життя, було дуже  весело. Цікаво зустрічатися. Нас хоч і мало, але ми дружні. Навіть з’явилася група у вайбері, і ми частенько там спілкуємося, ділимося своїми секретами. Дякую, що ми такі!

Як приємно спілкуватися з лебединцями, які живуть дуже теплими спогадами про свої зустрічі із друзями-однокласниками. Скільки радісних емоцій було почуто від свідків тих подій. Наші дописувачі розповідали все це на загал, і раділи, немов їм було отих 17 років, коли закінчували школу та стояли на порозі дорослого життя. Всі вони, в прямому значенні слова, поверталися в той безтурботний час і радісно сміялися, і згадували, згадували…

То, напевно, вже не повинно стояти питання: йти чи не йти на подібні зустрічі. Відповідь одна: обов’язково!

Збирав враження Ігор КОЛЄСНІКОВ