Цим, не всім іще зрозумілим словом, називають дискримінацію людини через її вік. Проявляється ейджизм у готовності адекватно сприймати і співпрацювати лише з людьми, які відповідають «віковим забаганкам». До прикладу, влаштовуєтеся на роботу років у 50, а вам відповідають, що ваш «потяг давно пішов», бо їм, бачте, потрібні молоді та амбітні працівники. Часто у рекламних оголошеннях відразу повідомляють, що працевлаштовують шукачів роботи лише до певного віку. Або ж у побуті, на вас махнули рукою, мовляв, старий, тож нічого не розумієш, не заважай.
«ЖЛ» запитала у лебединців чи доводилося зустрічати їм подібні прояви ейджизму і як вони ставлять до цього явища загалом.
Володимир (67 років): – Я – пенсіонер, тому мій погляд на підняту тему «з боку» і в незначній мірі з урахуванням життєвого досвіду. Досвідченому роботодавцю потрібні не молоді й амбітні, а працівники, які забезпечать прибуток. Дискримінації по роботі за віком до мене бути не могло, бо в мене не було претензій на працевлаштування. Через 10 років після виконання військового обов’язку в зоні епіцентру вибуху на ЧАЕС, ефективно працювати я міг години дві і мав пенсію по 2 групі і першій категорії. Неможливо у конкурентному суспільстві позбавитися дискримінації, корупції, несправедливості! Як авторитетний доказ, приводжу погляд Бога Єгови з Біблії. «… Начальник жадає дарунків, суддя ж судить за плату…» (700 р. до н. е. Книга пророка Михея 7:3). «Буває таке, що про нього говорять: Дивись, – це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами!».
Ольга (57 років): – Питання, думаю, актуальне для тих, кому навіть за 40, не говорячи вже про старших. Та ніхто ніколи не пояснить, чим 40-50-річні не так будуть виконувати свою роботу, як 25-30-річні. У кого більше знань, досвіду? Іноді при зверненні в ту чи іншу організацію молоді працівники показують свою невиправдану нічим «тупість». Так чим вони кращі? Тільки тим, що молоді. Я неодноразово стикалася з тим, як «працюють» наші молоді кадри. А от мені вже за 50, хоча на свою вікову пенсію я ще «не дотягла»! А пенсію – подачку за стаж 34,5 року – я отримую…. навіть соромно сказати. А в той час судді мають 90 тисяч… Раніше такої дискримінації не було, бо була елементарна відповідальність за все, чого не скажеш про сьогодні. Поки молоді керівники не відчують на собі такої дискримінації – не зрозуміють. І допоки буде кумівство, сватівство, братерство, отой «блат», нічого не зміниться.
Наталія (26 років): – Я зустрічалася з такою проблемою при пошуку роботи. Вказані певні вікові рамки, а я можу вже знаходитися на межі кожної з них. Досвід роботи вимагають, але в мене його немає. Я не згодна з такою дискримінацією.
Тетяна (46 років): – Я нещодавно зіткнулася з цією проблемою. Навіть не думала, що рано чи пізно залишуся без роботи. Але наш магазин у місті, в якому я пропрацювала майже 9 років від його відкриття, зачинили не по нашій вині. Роботодавець вирішив, що у Лебедині із таким населенням магазин не дає прибутків, на які він розраховував. І поки чекаю, коли наш магазин відкриють у Сумах, хотіла ці півтора місяці десь підробитися, але зрозуміла, що із цим у нашому місті дуже важко. Можливо через карантин, а можливо і дійсно нема робочих місць. Дуже прикро, що дивляться на вік. Зичу всім здоров’я і стабільності в роботі.
Анатолій (37 років): – Я давній прихильник мудрості: «Старість треба поважати». І хоча не досяг того віку, коли починають діяти якісь вікові обмеження, категорично проти вікового цензу стосовно всіх людей. Дуже часто бачу оголошення, де пропонують роботу громадянам не старшим за 40-45 років. Науково доведено, що найбільш продуктивно працюють люди віком від 30 до 50 років, а у нашій державі чомусь зовсім іншої думки. А ще дивує, коли на роботу хочуть прийняти молодь із вищою освітою, але вимагають досвід роботи. Де візьметься цей досвід в людини, яка тільки-но закінчила виш?
Любов (54 роки): – Правильно сказано, що уже навіть за 40 ти не дуже потрібен. Мені раніше також довелося зіткнутися з таким явищем. І річ у тому, що говорила це мені людина, якій немало років, але про роботу в 50 і мови не було. Я також впевнена, що люди з досвідом роботи можуть працювати класно. Звичайно молодь – це гарно, але досвід, як професійний, так і життєвий, – це незамінно. Можливо тому і «ляпсуси» маємо у багатьох галузях, що досвідчені працівники «за 40» там не потрібні? Маю чимало знайомих, які уже перейшли 40-річний рубіж і не можуть влаштуватися на роботу, маючи відповідну гарну освіту. Але… Що тут говорити, факт є фактом, і до того ж неприємним – без «блату» часто роботу отримати ой як тяжко. Думаю, що назавжди ми цю дискримінацію не знищимо ніколи.
Наталія (40 років): – Не всі роботодавці розуміють, що досвід, стаж і знання безцінні. Але зауважу, що сьогодні виник ряд професій, про які 20-30 років тому навіть не говорили. Тому там апріорі немає дорослих, а лиш молодь. І ще, як не сумно, некомпетентні, безвідповідальні працівники зустрічаються в різних вікових групах. Особисто мені з проблемою ейджизму стикнутися не хотілося б, хоча це мені світить у найближчі роки. Тож на такі випадки маю розглянути запасні варіанти, щоб перестрахувати себе.
Карина (35 років): – На моїй колишній роботі були постійно присутні ейджизм та сексизм. Всі знання та досвід нівелюються, бо ти – «жінка», «доживеш до мого віку…», «та що ви можете знати після двох декретів». Так руйнуються від початку ініціативи та бажання до роботи всіх працівників.
Тетяна (43 роки): – Колись давно на біржі праці мені спочатку запропонували вакансію секретаря, а потім додивились, що кандидат на посаду має бути не старшим за 25 років. Мені на той час було 27. Вперше тоді себе старою відчула.
Сергій (38 років): – Три дні тому прочитав в Інтернеті, що в магазин «Одеса» потрібен продавець-консультант – дівчина віком до 30 років. Важко зрозуміти власників цього магазину. Просто жах!
Анна (32 роки): –Так і є. Тобі 20 – у тебе нема досвіду, 25 – певно, заводиш сім’ю і скоро підеш у декретну відпустку. Тобі 30 – то в тебе, мабуть, малі діти, вони хворітимуть, лікарняні часті… Тобі 35 і більше – ні, ти вже виглядаєш не як у 20 років, а потрібні молоді й перспективні. І так – по колу. А про 50+ взагалі – тож майже пенсіонер, кому здавсь такий робітник. Ось вам і ейджизм. Якщо звертати увагу на роки, то коли ж влаштовуватись на роботу, яким має бути оптимальний вік?
Іван (54 роки): – Не буду оригінальним у поглядi на так звану тему ейджизму, яка прийшла до нас звідти, звідки й «демократія», але свою думку хочу донести до земляків. Спершу хочу сказати, що за останні двадцять років нам було нав’язано стільки неприродних для нас слів та усяких європейських «свобод», що у мові та головах молодого покоління, на мою думку, заварилася «каша», яку не можливо навіть осмислити, не то що сприйняти, як світогляд.
Я, прийшовши на перше своє робоче місце, мав наставника з-поміж ветеранів праці, кращих у своїй справі водіїв. Наставник став для мене батьком у справі автомобіліста, бо мав чималий досвід та авторитет. Але й держава підтримувала тих, хто не бігав з місця на місце, а трудився на благо підприємства та на благо країни. Наставники отримували доплату до основної зарплати. Часто людина, відпрацювавши більше певного терміну на одному підприємстві, отримувала статус «Ветеран праці», який передбачав пільги у податках, санаторії i т.iн. I ось, з приходом «європейських цінностей» та «здичавілого» капіталізму, ми втратили практично все. Натомість маємо «ейджизм», відсутність понять «передача досвіду» та «трудова честь».
Анатолій (47 років): – У кожній сфері праці є (період – ред.) активної працездатності. Візьмемо, до прикладу, спорт – у футболі завжди тримають гравця у віці (тактик, притримує м’яч, коли молодь швидка, але… бутси рве), чи вчитель – кожен, хто працює більше 20 років, він – практик не тільки по своєму предмету, в нього є внутрішній підхід до кожної дитини, щоб полюбила предмет, або направить дитя до знання, предмета (у народі кажуть, Бог дав) і при всьому передають молодому (учительському) колективу свій досвід. Повірте, кому за 50, вони у гарній фізичній формі плюс – мають досвід…
На жаль ейджизм є. І, як бачимо, за результатами нашого дослідження, найчастіше наші дописувачі стикають із цим ганебним явищем у сфері працевлаштування. Шкода, але часто розмова із роботодавцем закінчується тоді, коли доводиться відповідати на питання: «А скільки Вам років?»
Мабуть, для стримування поширення цього явища, ми повинні здолати свій внутрішній ейджизм. Насамперед, не забувати, що життя не стоїть на місці, і хоча досвід – то дуже добре, але розвиватися і поглиблювати свої знання треба постійно. А ще не давати собі «поблажок», мовляв, мені вже 50-60-70, то робити щось не обов’язкового. І головне – не боятися пізнати щось нове, сучасне. Можливо, це не так вже й просто, та чим довше від нього будемо відмахуватися, тим ширшою ставатиме прірва між нами й сьогоденням. А з неї тоді й «вилізуть» ейджизм, сексизм і багато інших ИЗМів. А воно нам треба? Краще зробімо все для відповідності багатовіковій мудрості, яку добре знаємо із пісні Вахтанга Кікабідзе: «Мої роки – моє багатство».
Цікавився думкою лебединців 52-річний Ігор КОЛЄСНІКОВ
Створення цього матеріалу профінансоване передплатниками друкованої версії «Життя Лебединщини»
