
Мабуть, найбільш часте за останні дні питання, що водилося чути журналістам «ЖЛ»: «А хто там кандидати на мера?» Мовляв, ви ж відслідковуєте. Звичайно, слідкуємо, бо і самі розуміємо важливість зайняття цієї посади гідним кандидатом, й іншим радимо задумуватися про свій вибір. Можливо, саме час визначатися, за що саме обиратимемо майбутнього очільника лебединської громади і яким має бути «ідеальний» міський голова, виходячи із реалій. Свої міркування щодо цього спробуємо систематизувати у «Темі дня».
«Вийдіть на вулицю і спитайте сто пересічних громадян, чи припустимо, щоб харчові продукти містили хлорид натрію. І ви отримаєте десь такі відповіді:
30% – Що? Хлорку в їжу пхати?! Звісно, ні!
30% – Я взагалі проти того, щоб в їжу додавали всяку хімію!
13% – От при Союзі такого не було, продукти були натуральними, а тепер гидота!
2% – Не знаю і знати не хочу.
25% – Та ви знущаєтесь? Це ж сіль!
А потім ви дивуєтесь результатам на виборах».
Гумор. Хм… Якщо й так, то сумний. Скоріше, констатація факту нашої нерозбірливості, а ще – стійкої схильності до передчасних висновків. До чого це у нашій «Темі номера»? До того, що ніхто достеменно не може визначити причини того чи іншого волевиявлення громади під час виборів.
Які фактори найбільше впливають на наш вибір? Обіцянки, знайомство, заперечення інших кандидатів, довіра? Чи більш ґрунтовні – аналіз стратегії кандидата, врахування попередніх досягнень тощо? Спробуємо з вами проаналізувати, що повинно бути у кандидатів на посаду міського голови, аби не сумніватися у виборі. Такий собі портрет «ідеального» чи майже ідеального міського голови. Та перед цим загадаємо результати попередніх виборів лебединського очільника.
Як це було?
За часів незалежності лебединці обирали міського голову шість разів – у 1994, 1998, 2002, 2006, 2010 та 2015 роках.
Отже, далекий 1994 рік. У списку претендентів на посаду міського голови лише 2 кандидати – Володимир Тересов і Анатолій Удод. За підсумками голосування, переміг вчитель історії Рябушківської ЗОШ Анатолій Удод із результатом 7386 голосів. Діючого голову міської Ради народних депутатів Володимира Тересова підтримали 6617 містян.
За чотири роки, у 1998-у, претендентів на посаду голови значно більшає. У списку – 7 кандидатів. Вагому перевагу тоді здобув директор моторобудівного заводу Анатолій Малиш – 7164 голоси «за». А це – 45,5% від усіх голосів. «Опоненти» отримали значно меншу підтримку. Найближче до переможця виборчих перегонів виявилися Ніна Сивоконь із 2188 голосами «за» та діючий міський голова Анатолій Удод – 2321 голос. Значно меншими цифрами могли «похвалитися» Олександр Бакликов – 829, Юрій Величко – 716, Микола Кулішенко – 670, Петро Лапоног – 797.
Наступного разу вибори зібрали лебединців навесні 2002 року. Як ідеться у повідомленні міської виборчої комісії, із-поміж трьох претендентів на найвищу посаду у міській владі лебединці віддали перевагу Олександру Лубенському.
На той час він обіймав посаду заступника міського голови при Анатолію Малишу. Свою підтримку йому висловили 9873 лебединці – 61,5%. Володимир Даниленко та Максим Ткаченко тоді здобули відповідно 3610 та 1493 голоси «га».
У 2006 році на крісло Лебединського міського голови знову претендувало чимало кандидатів. Із-поміж 11 претендентів лебединці 5410 голосами (36,8%) обрали Анатолія Трояна, директора Лебединського ВПУ лісового господарства. Опоненти при цьому здобули: Олександр Бакликов – 2153, Ігор Губар – 1546, чинний міський голова Олександр Лубенський – 1055, Василь Каща – 953, Микола Меньшов – 943, Валерій Недобельський – 640, Юрій Пархоменко – 501, Алла Дементеєнко – 406, Сергій Кияшко – 154, Лідія Марченко – 152 голоси.
Через чотири роки, у 2010-у, на посаду міського голови претендували лише 6 осіб. Упевнену перемогу здобув чинний міський голова Анатолій Троян із результатом 4334 голоси «за» – 46,3% від загальної кількості. Олександр Білокобильський при цьому набрав 1592 голоси, Олександр Бакликов – 1181, Віталій Волощук – 805, Максим Ткаченко – 375, Олександр Дрогало – 359.
За п’ять років, восени 2015, у виборах міського голови взяли участь 8 кандидатів. Переможця перегонів, директора МПП «Альфа» Олександра Бакликова підтримали 32,4% лебединців – 2791 голос. Діючий голова Анатолій Троян поступився йому лише 101 голосом – 2690. Інші кандидати набрали: Сергій Лук’яненко – 1364 голоси, Віктор Стеценко – 603, Віталій Волощук – 470, Володимир Бистренко – 301, Сергій Круглий – 202, Олександр Терновський – 182.
Як буде?
Питання швидше риторичне, але так хочеться знайти відповідь.
Погодимося із тим, що ні за красиві обіцянки, ні за знайомство, ні за заперечення інших кандидатів, ні за «гречку» той, хто читає ці рядки, обирати не буде. Тобто, наш ідеальний кандидат, як мінімум, повинен мати стратегію. Хоча це і не єдина достатня умова. Чому? Бо ж ніхто із кандидатів не йде на вибори із лозунгами «Хочу «завалити» Лебедин!», «Гарантую зменшення кількості робочих місць!», «Так – падінню обсягів виробництва підприємствами міста!» тощо. Принаймні заклики у всіх кандидатів будуть спрямовані у світле майбуття. Свого часу під час навчання у академії державного управління довелося аналізувати програми політичних партій на предмет їх схожості. Як результат, навіть у програмах найбільших супротивників, опонентів, опозиції, як хочете називайте, зазвичай одні й ті ж гасла, можливо, лише сформульовані іншими словами.
Тобто, наявність самої стратегії сама по собі нічого не значить. Більш вагомим у цьому сенсі є бачення кандидата, якими шляхами і засобами він вестиме лебединців у омріяне майбутнє. Діючим чи колишнім посадовцям із цим простіше – вони розуміють механізм державницької машини, тож у більшості випадків декларуватимуть зрозумілі і вектори розвитку міста, і шляхи досягнення успіху. Тим же, хто до управління раніше стосунку не мав, треба витратити чимало часу на вивчення системи управління містом із середини, щоб не червоніти потім на передвиборчих зустрічах із електоратом.
Інший, дуже важливий пункт у портреті «ідеального» голови – наявність команди. Її демонстрації виборче законодавство не передбачає. Але, погодьтеся, цілком справедливо, що виборець хоче знати, хто саме реалізовуватиме стратегію голови. Насамперед, це заступники міського голови, які призначаються за його поданням на час його роботи. Трапляється, після виборів депутатські групи більшості у раді «нав’язують» свої кадри обраному міському голові, обіцяючи натомість конструктивну співпрацю, а може й погрожуючи якимись незручностями. Тож коли кандидат іще напередодні виборів озвучує склад своєї команди, виборець може зрозуміти, наскільки кандидат залежний від будь-яких зовнішніх чинників впливу.
У контексті команди і об’єднання Лебединщини у єдину громаду не менш важливий пункт – бачення складу лебединського старостату. Як ми вже неодноразово зазначали, за новим виборчим кодексом вибори сільських голів і депутатів сільських рад не проводитимуться. Межі старостинського округу, тобто об’єднання території колишніх сільських рад для управління, визначатиме міська рада. Вона ж призначатиме і старосту. Однак вноситиме його кандидатуру саме міський голова. Від початку зміни принципів обрання старост (а їх, за попередньою версію закону, мали обирати жителі сіл) у діючий нині механізм призначення законодавцем, здається, закладений корупційний ризик. Адже висувати кандидата на посаду старости міський голова зможе не тільки за професійним принципом, а й враховуючи інші корисливі мотиви.
І останній, але від того не менш вагомий, пункт – особисті риси кандидата. Йдеться, звісно, не про привабливу зовнішність чи правильно підібраний одяг. «Ідеальному» міському голові дуже «личать» дипломатичність, моральна стійкість, витривалість, далекоглядність тощо. Що б там не говорили, очільник міста – не тільки виконавець, а, насамперед, політик. Тож знання управлінської справи, уміння вести переговори, здатність до компромісу, працювати за форс-мажорних обставин (як от березневий карантин чи масове звільнення працівників), грамотність і вихованість не завадять. Мабуть, саме із часткової політичності посади випливає те, що не завжди добрий господарник, прекрасний керівник підприємства стає хорошим управлінцем. Одне підприємство чи колектив – це ще не все місто, із його різносторонніми переконаннями і уявленнями жителів.
Підведемо підсумки. Наш ідеальний кандидат на посаду міського голови повинен принаймні: 1) мати стратегію подальшого розвитку міста і бачення конкретних шляхів її реалізації; 2) сформувати команду фахівців – заступників і старост, здатних утілити у життя його стратегію; 3) розумітися на управлінні й бути дипломатом.
Все це звучить начебто просто – стратегія, засоби, команда… Насправді ж та сама стратегія повинна об’єднати владу, громаду і місцевий бізнес, бо тільки у співпраці можливе досягнення результату. Справжні професіонали справи часто, не знайшовши роботи у Лебедині, шукають її у більших містах. Ну і якщо першу частину життя до балотування у міські голови, замість навчатися і самовдосконалюватися, легко «йшов по життю», здобути визнання лебединців буде непросто.
Бо ми всі розуміємо: чинна у будь-який момент часу влада не тільки опікується вирішенням нинішніх проблем, це ще й зодчі майбутнього. Обранці змінюють сьогодення і формують підвалини того міста, у якому житимуть наші лебединські діти.
Тож згадана на початку «сіль» у тому, аби 25 жовтня аргументом для позначки у виборчому бюлетні було не переконання «він же правильний мужик» (не сексизм, у списку кандидатів – чомусь лише одна жінка). Для цього має бути щось більш вагоме. Можете взяти до уваги наше дослідження, яким має бути ідеальний міський голова, додати до цього вміння слухати і чути, аналізувати почуте – і якісний вибір вам та нам гарантовано.