ЛЕБЕДИНЩИНА. Чи готовий я «продати» свій голос?

Лебединці обиратимуть депутатів ВРУ

Якщо комусь ще з місяць тому здавалося, що тема виборів почала втомлювати і набридати, то нині від неї, як і від жахливої спеки на вулиці, хочеться сховатися кудись до погреба. Соцмережі жартують, що такий погріб має бути винним і обов’язково із сиром; і хоча зловживати алкоголем, особливо під час високих температур, не варто, із кожним новим днем усе більше хочеться погодитися на подібну пропозицію «переїзду».

Це не дивно, бо ж кількість усього, пов’язаного із народним волевиявленням, часом надто фантастична. І на це можна було б закрити очі, аби не наявність недобросовісних політиків, котрим подобається нечесна гра. Отут і починається маніпулювання громадською думкою, використання чорного піару як для себе, так і для опонентів, а ще, звісно, немов нізвідкіль виринає найтрадиційніша «виборна» забава – «купівля» голосів виборців.

Одна із найрозмінніших монет такої забави – славнозвісна гречка, на котру велися сотні й тисячі бабусь, пізніше ставлячи «пташечку» у клітинці бюлетеня навпроти імені, зображеного на пачечці крупи. Когось більш думаючого і заможного могли підкупити кар’єрним зростанням, новим обладнанням чи літературою, а також – обов’язково – незмінними обіцянками золотих гір у найближчому майбутньому. Чи варто наголошувати на тому, що більшість такого «золота» по опівночі, себто після виборів перетворилися на гарбуз? Так-так, той гарбуз, яким українські дівчата в сиву давнину давали відкоша нелюбим залицяльникам.

Тож чи готові ми вкотре повестися на улесливі слова, чи готові «продати» свій голос, і якщо так, то за скільки? Слово – нашим респондентам.

Олена: – Звичайно, ні, адже кожен із нас має сформовану думку з приводу виборчого питання. Сьогодні ми продаємо голос, а завтра жаліємося на погану владу, яку ж самі й вибрали. Жодна поважаюча себе особистість, впевнена особа не опуститься до рівня гречки і подібного.

В’ячеслав: – Продати свій голос на виборах – рівнозначно продати душу, особливо зараз, коли в країні все докорінно змінюється на краще, і ваш єдиний голос зараз може мати історичне значення. В протилежному випадку – потім жалкуватимете, що так погано живемо. Треба завжди мати свою думку і приймати вірне рішення.

Іван: – Спробую висловити думку не як депутат i представник полiтичноi сили, а як звичайний пересiчний громадянин.
Дiйсно, за останнi двадцять рокiв наша країна перетворилася на країну виборiв. Народ постiйно обирає «свiтле майбутне», яке йому улесливо гарантують полiтики, тiльки майбутнє все бiльше здається примарним. Останнi п’ять рокiв довели, що пiдкупити народ можна не тiльки грошима, а й iдеєю. Так звана «революцiя гідності» пiдняла на поверхню усi вади суспiльства, сколотила болото, а воно й досi бурлить. Можна взяти копiйку, можна повестися на «патріотизм», а що далi? Жебрацтво, злиднi, тьма? Невже кожен із нас цього хоче?
Отож сьогоднi я говорю «НI» тим, хто довiв мою країну до жаху. Закликаю землякiв тричi подумати, нiж продати свiй голос! Нас виживають iз власного дому, прикриваючись вишиванками та рiзними РЕХВОРМАМИ (тьху!). Судiть по справах та обирайте тих, хто витягне нашу країну із прірви, хто здатен вiдбудувати економiку та вести нормальний конструктивний дiалог із сусiдами, керуючись нацiональними iнтересами. Обирайте тих, хто нарештi припинить братовбивство! Продамо душу за гривню, втратимо країну назавжди! Така моя думка.

Алла: – Є така національна індіанська хатина, «фігвам» називається (хто бачив мультфільм «Троє із Простоквашино», той зрозуміє). Особисто для мене дуже принизливо, якщо моє лояльне ставлення розглядають як річ, котру можна купити. Переконати мене можна, а ось купити – національну вам індіанську хатинку.
Єдине, що для мене існує – це факти і логіка. Я завжди допускаю, що я можу чогось не знати, не бачити зв’язків між подіями. Якщо кандидат покаже факти, логічні зв’язки «причина-наслідок», попередню роботу, і якщо мені здасться це переконливим – тільки тоді я зміню думку. Громадська робота і спілкування з владою показують, що словам вірити не можна. Тому кандидат без певних дій за плечима для мене практично не має шансів. Я по собі знаю, що не потрібно бути при владі, аби робити певні зміни у суспільстві. Тож аргумент «ми так хотіли, але нам не давали» вилітає у «фігвам». І ще: є певні політичні сили, які мене ніколи не переконають. Тому що вступ до партії – це вже приєднання до їхніх позиції і поглядів, методів впливу. А у кожного із нас є певні партії, підтримка яких неможлива за будь-яких умов.

Олена: – Жодні матеріальні цінності не зможуть переконати мене проголосувати за політика чи його партію, якщо їхні погляди разюче різняться з моїми. Бо ж, знаєте, краще «продатися» за національну ідею, яка в своїй основі має державність, українськомовність і абсолютну незалежність від будь-кого по типу сусідів/«мишебратьєв» тощо, ніж скніти над тією ж гречкою чи кількома сотнями гривень (як ті люди, котрі виходили на всілякі антимайдани) та бідкатися, що «все пропало». Риба, кажуть, гниє з голови, а от суспільство, здається, дещо навпаки.

Як бачимо, обрана тема для обговорення виявилася для наших респондентів чудовою можливістю поміркувати. Сподіваємося, що їхня стійкість у питаннях «купівлі-продажу» власного голосу не зміниться, і позачергові парламентські вибори в Україні відбудуться чесно й прозоро. Тим більше, що в Україні існує кримінальна відповідальність за підкуп виборців – згідно ЗУ «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за порушення виборчих прав громадян», що діє із жовтня 2014 року. Пам’ятайте, що одержання «плати за голос» карається «штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк», а от «покупцю» може загрожувати обмеження волі до трьох років або позбавлення волі на той же строк із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю терміном від одного до трьох років. Бажаємо розсудливості і правильного вибору!

-------- На правах реклами ---------
Moneyveo [CPS] UA

Теги: , , ,